Величезне пусте місце на Алясці – чому варто сумніватися в тому, що зустріч Трампа і Путіна принесе щось схоже на новий Мюнхен.

Незалежно від того, наскільки неприйнятним і принизливим може бути план Трампа щодо переговорів про Україну без самої України, нового "Мюнхена" на Алясці не відбудеться, і ось чому.

Почнемо з того, що Судети були справді не просто "німецькомовним", а саме етнічно німецьким регіоном, з величезним переважанням етнічних німців, які жили там століттями. Такого роду регіони справді можуть претендувати на самовизначення, але нічого і близько подібного в Україні не було і немає (навіть якщо вважати Крим, де переважали завезені туди 80 років тому етнічні росіяни, "українськими Судетами", то про нього зараз не йдеться). Звісно, коню зрозуміло, що "захист співвітчизників" що для Гітлера, що для його маловдачливого сиквела -- не більше ніж привід. Утім, для союзників це може мати значення.

Але наступна відмінність у тому, що у Чехословаччини не було потужних союзників, окрім Англії та Франції (США тоді взагалі були далекими від європейських справ, а СРСР чекав, доки нацистська Німеччина підкорить Європу), а за спиною України й окрім США є досить серйозні сили, на які вона, в крайньому разі, може спертися. І ці сили словом і ділом однозначно довели свою підтримку, включно з неприйняттям "нового Мюнхена".

Однак ще важливіше, що українці -- не чехи, а Зеленський -- не Бенеш. За всієї поваги до чехів і словаків, географія врятувала їх від життя на фронтирі дикого поля. Відповідно, в їхній історії не було козаччини, як не було там і збройної національно-визвольної боротьби: Чехословаччина утворилася на руїнах імперії Габсбургів приблизно так само безкровно, як Україна -- на руїнах "совка", за тих самих часів, коли в кривавій громадянській війні зазнала трагічної невдачі спроба України здобути незалежність. А під час Другої світової Чехословаччину окупували приблизно так само, як наш Крим, тоді як Україна відчайдушно чинила опір і нацистам, і комуністам.

Однак, тут варто згадати ще один важливий аспект: коли сталася Мюнхенська змова і Чехословаччина капітулювала, жахіття нацистської окупації були ще невідомі, оскільки не існувало аналогічних випадків. Можливо, чехи не відчували великого страху перед німцями, адже до цього часу вони жили в Австро-Угорщині, де, в цілому, їхнє життя було досить комфортним. Наразі ж війна триває вже чотири роки, а жахів російської окупації бояться, мабуть, лише "ждуни". Їх, звісно, вистачає на Донбасі, але навіть там вони не становлять більшості. В інших регіонах, на які зазіхає недофюрер, таких людей ще менше. І до моменту Бучі українці активно чинили опір загарбникам, як могли.

Крім того, з президентом нам у цьому плані, як це не дивно, пощастило: чим-чим, а яйцями природа Зеленського не образила. Причому в прямому сенсі -- пам'ятаєте результати аналізів крові перед другим туром 2019 р.? Підвищений тестостерон характеризує переможця тих виборів краще, ніж будь-що інше. У цьому сенсі Володимир Олександрович -- плоть від плоті свого народу, з якого боку не подивися: і єврейського, і українського. У відповідь на тиск він може нахамити, але не капітулювати. Плюс, він прекрасно знає, що в нього за спиною -- "заградотряд" із тих, хто досі вважає "клоуна" російським агентом. Тобто, якщо навіть припустити, у Трампа вистачить дурі викотити ультиматум, то він передбачувано піде за російським військовим кораблем, і буде приблизно так, як це було з ресурсною угодою.

Однак Трамп зовсім не є наївним у цих справах. Можливо, він навіть не знайомий з терміном "теорія ігор", але його успішність у переговорах і здобуття президентства свідчать про те, що він інтуїтивно використовує її принципи. Очевидно, що Трамп боїться потрапити в ситуацію, подібну до крейсера "Москва". Використовуючи "зворотну індукцію", можна стверджувати, що, на відміну від Даладьє і Чемберлена, він не буде ставити Зеленському ультиматум, схожий на мюнхенський.

Проте навіть його нинішні пропозиції, які є неприйнятними для України, не можуть бути прийняті й путіним. На жаль, єдиний шлях до перемоги України можливий лише у разі падіння путінського режиму (для мене це стало очевидним із самого початку). Цей режим, звісно, не може бути предметом переговорів, хоча, найімовірніше, його можна зламати за допомогою жорстких санкцій та надання Україні військової підтримки. Залишаються два сценарії: капітуляція України на більш-менш катастрофічних умовах (як результат згаданого ультиматуму — що є неприйнятним) або замороження конфлікту. Для нас, безумовно, прийнятним є лише другий варіант. Але путін не зможе визнати такий результат як свою перемогу; йому потрібна саме капітуляція, що залишила б можливість для подальшого знищення України. Тобто, ми маємо справу з конфліктом з нульовою сумою та антагоністичним протистоянням.

Це свідчить про те, що з високою ймовірністю переговори завершаться безрезультатно. Трамп опиниться у складній ситуації, оскільки піддався впливу Путіна і фактично легітимізував його дії заради власних інтересів. Однак, схоже, що це його не надто турбує. Він усвідомлює можливі наслідки та вже починає готуватися до можливого провалу. Тим часом Рубіо та навіть Венс намагаються триматися подалі від цієї ситуації. Проте, якщо переговори проваляться, це може стати найкращим розвитком подій, адже з огляду на настрої виборців у США, включно з його власними, Трамп опиниться в безвихідному становищі, змушений буде вдаватися до радикальних дій. Своєю чергою, Путін втратить надії на "нову Ялту", що стане серйозним ударом по його режиму.

На місці путлера було б нерозумно прагнути до цієї зустрічі, проте, очевидно, що з одного боку, йому фактично нічого не залишається втрачати — Трампу також немає куди відступати, і він має продемонструвати свою мужність. З іншого боку, путлер покладається на свою здатність магнетично привертати увагу, як це було під час його візиту до Гельсінкі, та, хто знає, на що ще він сподівається. Проте ми усвідомлюємо, що у свідомості цього недофюрера панує спотворене уявлення про світ, а його кумир Гітлер у порівнянні з ним виглядає як адекватний реаліст. Отже, найімовірніше, він сам закладає пастку для себе.

Єдине, що може примусити путлера до заморожування конфлікту, — це серйозна загроза його владі, викликана згаданим вище подвійним тиском: нищівними санкціями та зупинкою наступальних дій. Не можна виключати, що під значним тиском вдасться домогтися навіть часткового або повного повернення нашої території. Проте для цього тиск має бути реальним і серйозним. Чим більше буде агресивним загнаний у кут пітерський щур, тим сильнішою буде його відповідь, а отже, це може виявитися вигідним для нас.