"Чи ви в адекваті? Таке просто не могло з’явитися на телеекранах!" Зірка мільйонів Тетяна Цимбал розповідає про блискучі епохи телебачення, своє життя після слави та шахрайства у Facebook.
Тетяна Цимбал - ікона українського телебачення, яку впізнають мільйони глядачів завдяки її характерному голосу та обличчю. Протягом майже 50 років ця телевізійна зірка присвятила себе роботі на екрані, виступаючи на таких каналах, як УТ, "Перший національний", "Новий" та СТБ.
В інтерв'ю OBOZ.UA телезірка відверто розповіла про перші конкурси на телебаченні, штучний інтелект, що не має інтелекту, й кота Преображенського, якого врятувала в центрі Києва. А також пояснила на своєму прикладі, як вижити в насиченому інформаційному світі й не втратити себе - залишатися красивою, навіть коли світ навколо втрачає форму.
Тетяна Цимбал має філологічну освіту. У 1969 році вона завершила навчання на факультеті романо-германської філології в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Під час навчання вона почала свою кар'єру в молодіжній редакції Українського телебачення. За її словами, на той час професія журналіста не була критично важливою для роботи, проте процес відбору був досить жорстким: "Я брала участь у відкритому конкурсі, що оголосили в 1968 році. Вимоги до кандидатів були дуже суворими. Наприклад, від чоловіків очікували не лише низький тембр голосу та привабливу зовнішність, але й зріст не менше 180 см".
"Тодішнє телебачення було абсолютно новим і незнайомим явищем," - зазначає телеведуча. - "Однак вже тоді працювали справжні майстри, яких сьогодні можна було б назвати фундаторами. Це більше нагадувало мистецтво, а не журналістику, адже сам термін 'журналіст' ще не існував - були лише 'редактори'."
"Сьогодні все виглядає зовсім інакше, - ділиться своїми думками Тетяна Василівна. - Наприклад, з'явився штучний інтелект, хоча я не зовсім погоджуюсь з цим терміном. Це не інтелект у традиційному людському сенсі. Інтелект - це особливість, притаманна лише людині, а ШІ - це всього лише новітня, вдосконалена технологія. На цю тему я хотіла б розповісти одну історію: нещодавно переглядала програму, де обговорювали це питання відомий аніматор і шановна експертка в галузі нейронауки. Він поставив цікаву ситуацію: уявіть, що він звертається до Бога і запитує: "Чи можеш ти створити формулу Всесвіту?" Бог починає писати, а аніматор, стоячи за його спиною, раптом вигукує: "Стоп, тут є помилка!" І на це Бог відповідає: "Я знаю". Науковиця коментує: "Ось у чому річ. Божественна помилка - це справжній талант". Те, що виникає несподівано - не з логічного мислення, а з інсайту. Це щось абсолютно нове, чого раніше не існувало. Хто такі генії? Це ті, хто створює те, чого ще ніколи не було. Наприклад, Жюль Верн у своїх творах передбачив існування підводних човнів. А далі вже наукова думка і технології допомогли втілити ці фантазії у життя. Перші телевізійники також намагалися зрозуміти невідоме."
Тетяна Цимбал відкриває свої почуття, зізнаючись, що відчуває певну ніяковість, коли чує, як її називають обличчям провідного телеканалу України, телезіркою свого часу. "Чому хтось вважає, що я найкраща?" — дивується вона. "Я впевнена, мої колеги також вважають себе гідними цієї позиції". Тетяна вважає, що справжні зірки — це ті, що сяють на небі. Вона згадує про свою подругу Вікторію Бондар, дружину відомого документаліста Сергія Буковського. "Ми нещодавно спілкувалися, і Віка розповіла, що вони з чоловіком прихистили безпритульного песика. Я запитала: 'А яка у нього порода?' Вона сміється: 'Він вважає себе вівчаркою'". Тетяна також має кота, якого знайшла на подвір'ї.
Тетяна Василівна каже, що досі підтримує гарні стосунки з колегами, з якими разом творили телебачення: "Не так давно ми втратили Анатолія Васяновича (знаменитий диктор, що віддав телебаченню десятки років. - Ред.). Я дуже товаришувала - і з ним, і з його родиною. Він прекрасний майстер слова. Толя прийшов на телебачення з Театру Франка, він професійний актор. Помер у Німеччині, похований - у Києві. Іван Вовк - теж прийшов на телебачення з акторською освітою. Цікаво, що в один день зі Світланою Білоножко. Хочу дуже тепло згадати Олександра Сафонова. Нещодавно ми мали поїхати до нього в гості з телеведучим Миколою Канішевським, але я захворіла. До речі, хочу дуже добре слово сказати про Миколу, який опікується ветеранами телеекрана. Віднаходить і публікує маловідомі факти з життя майстрів. У нього просто талант об'єднувати людей у добрі".
"Всі ми знаємо, що нині медіа часто заточені на скандали, тому інколи відомі люди неохоче відгукуються на пропозиції інтерв'ю, - продовжує Тетяна Цимбал. - І дорогого вартує, що озвалася невістка славетного Петра Весклярова (телеказкар Дід Панас. - Ред.). Відомо, що вона уникає розмов із журналістами, а з Канішевським почала переписуватися. Чому Уляна обережно ставиться до медіа? Тому що постійно на язиці "отака х*йня, малята". Слухайте, хіба ви думаєте, що таке могло пройти на телебаченні? Ви взагалі сповна розуму? Усвідомлюєте, що то було за телебачення? Подібне проскочити не мало жодних шансів. І образливо, що творчість людини, яка увійшла в історію, часом ідентифікують за однією фразою".
"На жаль, фейки стали невід’ємною частиною нашого побуту, - висловлює своє обурення Тетяна Цимбал. - Кілька років тому я зіткнулася з неприємною ситуацією: зловмисники двічі створили профілі у Facebook на моє ім’я, намагаючись вимагати гроші та контакти відомих осіб. Одного разу мені зателефонував телеведучий Олег Панюта і обережно запитав: 'Ви справді на Facebook?'. Я у відповідь вигукнула: 'Не кажи мені про це!' Я вже знала, що сталося. Згодом ми подали скарги, і профілі були закриті."
Пані Тетяно, давайте перейдемо до більш приємних тем: ви згадали, що у вас є кіт "з прибудинкової території". Як він опинився у вас?
- О, це цікава історія. Я мешкаю на Малій Житомирській. Попри те, що це центр міста, в нашому дворі живуть коти, ми їх підгодовуємо. І от в однієї з кішечок з'явилися дитинчата. Й одне з них залізло під машину й застрягло - самостійно вибратися ніяк. Зібралися люди, а воно нявчить - опинилося в пастці. Я знайшла телефон рятувальної служби, зателефонувала. Приїхав молодий хлопець, досі пам'ятаю, його звати Антон. Ліхтар на лобі, спеціальний підсак для ловлі тварин. Витягли, каже: "Будете забирати?". А в мене на той час жили дві породисті кішки. Але, що робити, пустила до хати. Спочатку він був у нас Швондер, бо ущільнив нас (сміється). Згодом стали звати просто "Хлопчик". А потім це дитятко виросло в розкішного, шляхетного парубка. А який вихований! Ніколи не полізе в тарілки на стіл. Лише сидить і не зводить з мене очей, поки ріжу йому печінку. А ще він мене лікує - робить масажі. Тому тепер у нього нове імʼя - професор Преображенський. Пилип Пилипович - син каже, що йому підходить".
Тетяна Цимбал - мама двох дітей, має пʼятьох онуків, а нещодавно стала прабабусею. Як каже: "Маємо вже маленьке Цимбаля". Телеведуча була заміжня двічі: "Другого чоловіка поховала у 2021 році. Володя - нейрохірург, працював у реанімації, дуже хороший фахівець. Ми познайомилися у Феофанії. А перший чоловік - доктор технічних наук, займався теорією інформаційного кодування. Цікаво, що вони обидва - Володимири Петровичі. Володя Цимбал, мій перший обранець, був старшим від мене майже на 10 років. Саме від нього я дізналася багато з того, що було заборонене в Союзі - насамперед про творчість шістдесятників. На початку березня, в день народження Кобзаря, молодь збиралася у парку Шевченка, попри те, що це було дуже небезпечно. І ми з чоловіком там бували".
"Радянський період був досить складним часом, - ділилася спогадами телеведуча. - Сучасна молодь часто сприймає ті часи як щось абсолютно неймовірне. А ми просто жили так. Щоб придбати автомобіль, потрібно було не лише накопичити гроші, але й зібрати безліч документів, включаючи довідку з партійної організації, уявляєте? Меблі та техніку доводилося буквально «достати». Черги, черги і ще раз черги. Коли моя донька ще була маленькою, вона почала займатися тенісом, і я постійно водила її на тренування. Одного разу ми приїхали, і там сиділи дві бабусі, які чекали на своїх внучок. Одна з них сказала іншій: "А на Саксаганського рибу роздають". Ви розумієте? Держава не служила людям, вони були її підданими. І все найгірше, що було в Радянському Союзі, Росія взяла на себе".
"З часом мій перший чоловік емігрував до Канади, - продовжує розповідати про родину Тетяна Василівна. - Ми вже на той час були розлучені. Згодом туди переїхала й наша донька Ольга. І от там нещодавно народився наш із Володею правнук. Я дуже щаслива, шкода тільки, що чоловік не дожив до цього. Малого ще не бачила, але родичі постійно надсилають щось цікаве. Сьогодні відкрила телефон, а там дуже смішне відео: спить мій онук, а поруч лежить оце мале. Ручки в кулачках догори, ніжки - п'яточка до п'яточки. Так мило!"
У моєї доньки Олі є три дипломи про вищу освіту. Вона працює реабілітологом, викладає фізичну культуру та здобула спеціальність психології в університеті Шевченка, - ділиться Тетяна Василівна, розповідаючи про свою доньку, яка живе в Канаді. - Але справжня пристрасть Олі - теніс, яким вона займається професійно з раннього дитинства. Жартує, що її червоні дипломи "супроводжують" її на кортах. Вона продовжує брати участь у міжнародних змаганнях у своїй віковій категорії, представляючи збірну Канади. Я їй кажу: "Олю, скільки можна? Просто тренуйся, розмахуй ракеткою для підтримки форми." А вона сміється у відповідь: "Мамо, так нецікаво!"
На початку військової агресії рідні переконали Тетяну Цимбал тимчасово виїхати до Канади, оскільки хвилювалися за її безпеку. Вона вирушила в березні, але вже восени повернулася додому. "Звичайно, Оля дуже переживає, але я вражена нашим оптимізмом і здатністю триматися", - ділиться вона. Після одного з найстрашніших обстрілів Тетяна надіслала доньці свою переписку з друзями, написавши: "Щоб ти зрозуміла, як ми живемо зараз". Вночі було дуже гучно, і на наступний день вона запитала друзів, як справи. "Не дали поспати, але вже готуємося на концерт маестро Юрія Рибчинського", - бадьоро відповіла одна з подруг. Інша написала: "Не зімкнула очей, але веду групу пенсіонерів в оперний театр на "Наталку-Полтавку". Третя ж відписалася, що вже на роботі, адже монтує нову програму на телеканалі".
"Син Петро мешкає в Соломʼянському районі Києва, - продовжує Тетяна Василівна. - Запитую: "Гучно?" Відписує: "Мам, я вже з десятої на роботі". Він у мене викладач, працює в приватній музичній академії. Буває, жартує зі мною: "Не переживай, у нас без опадів".
- Відомо, що свого часу ваш Петро був гітаристом гурту Green Grey. Ви тоді слухали їхню музику?
Я слухала музику і відвідувала концерти. Петро знає Дмитра Муравицького (Murik. - Ред.) ще з юності, адже вони разом навчалися в одній школі. Часто вони збиралися у нас вдома та насолоджувалися піснями гурту Queen. Мій син завжди говорив, що музика — це його справжня віра. Нічого більше не цікавило — тільки це. Зараз він викладає і має значні успіхи: один із його учнів уже здобув перемогу на міжнародному конкурсі в Англії.
Пані Тетяно, не можу втриматися від питання: як вам вдається зберігати такий чудовий вигляд? (У вересні телеведучій виповниться 79 років. - Ред.)
- Знаєте, те, яку ми маємо зовнішність у молодості, - це, звісно, заслуга природи. А все далі залежить від того, як проживеш своє життя. Я багато чую від фотохудожників і операторів наших, що бувають дуже красиві люди поважного віку. Обличчя в зморшках, руки не такі, як хотілося б, але вродливі. І поряд - якась частина молодих людей, які абсолютно безликі. І доглянуті, і правильні риси обличчя - але не гріє. Це як готельний прибраний номер відрізняється від житла людини, де прочитуються її смак, доля, уподобання, характер. А там безладне скупчення: модних речей, дорогих аксесуарів. Ще й золотий батон лежить посередині, розумієте? Тому насамперед дуже важливо: хороші думки, добра аура. От у таке я вірю - красу, що йде зсередини. Ну і, звісно, дякую батькам за генетику.
Крім того, ми маємо певну професію, яка накладає свої вимоги. Нас виховували в дусі, що завжди потрібно виглядати бездоганно - як на екрані, так і в повсякденному житті. Здається, що на тебе постійно націлений об'єктив камери. Тому я ніколи не дозволяла собі носити панчохи зі стрілкою або мати неакуратно укладене волосся. Адже думка "люди впізнають — і буде незручно" завжди була зі мною. Це усвідомлення настільки закріпилося в мені, що я навіть не уявляю іншого способу життя. Мені дуже приємно, коли мене зупиняють на вулиці і кажуть добрі слова. Я завжди намагаюся відповісти чимось приємним — адже такий обмін позитивом сьогодні дуже важливий.
- Пенсія дуже відомої телеведучої - це гроші, на які можна спокійно жити?
Завжди, аналізуючи своє життя, я приходжу до висновку, що фінансове становище в нашій родині було досить стабільним. Я звикла більше надавати допомогу, ніж отримувати її. Звичайно, мої діти намагаються підтримувати мене через подарунки чи інші жести. Але я не прагну цим користуватися, адже зараз усім нелегко. Нещодавно натрапила на інтерв'ю з інженеркою, яка має 40 років досвіду, але отримує лише 5700 гривень на місяць. Коли її запитали про дітей, вона відповіла, що вони оплачують навчання її внучки, а їй вистачає тільки на хліб і молоко. Я ж можу собі дозволити чорний шоколад, без якого не уявляю життя (посміхається). У мене досить пристойна пенсія, але я не хочу вказувати її точну суму, адже вважаю, що й з такими коштами прожити непросто.
"Я усвідомила, що раніше витрачала багато грошей бездумно, - ділиться Тетяна Василівна. - Ми жили на широку ногу, і я чесно зізнаюся в цьому. Тепер я навчилася керувати фінансами більш розумно. Також зрозуміла, що іноді не сама неприємність вибиває нас з колії, а наше ставлення до ситуації. Усе, що відбувається навколо, - це результат того, як ми сприймаємо це всередині. Я живу в чудовому місці, маю гарну квартиру, наповнену дорогими для мене речами. Деякі з них повертаються до мене зовсім несподівано. Наприклад, у 80-ті роки відомий художник Віктор Зарецький, чоловік Алли Горської, написав мій портрет. Він, до речі, багато працював з акторкою Раїсою Недашківською, і вони були друзями. Згодом мій портрет був проданий у Лондоні, а в мене залишилися тільки презентаційні листівки із зображенням. Нещодавно, коли до мене завітали друзі, вони побачили їх і запропонували перенести це зображення на полотно - виявляється, це можливо. Тепер у мене є копія портрета. Я розповіла цю історію одній знайомій, яка є експертом у галузі мистецтва. Знаєте, що вона сказала? Що це не просто розповідь про художній твір, а його власна доля."
- Пані Тетяно, цікаво, у скільки років ви офіційно вийшли на пенсію?
Мені здається, що я трохи переборщила (сміється). Але після цього багато працювала. Якось я опинилася в пенсійному фонді з якоїсь причини, і з’ясувалося, що у мене є 16 неврахованих років. Це може звучати дивно, але я практично не користуюсь перевагами своєї пенсійної книжки, такими як пільги на транспорт і подібні речі. Мої подруги дуже активні, і я знаю, що для пенсіонерів є дні безкоштовного входу в музеї, а також спеціальні програми в київських театрах. Це справді чудово, адже таке має бути в громадянському суспільстві. Є гарна думка про те, що зрілість держави можна оцінити за ставленням до дітей та людей похилого віку, і це дійсно так.
Також ознайомтеся на OBOZ.UA з інтерв'ю видатного митця Івана Марчука, в якому він розповідає про свій переїзд до Відня, життя за "чорним календарем" та схеми шахрайства з його творами.
