Влада починає взаємодіяти з тими, хто не стоїть на її захисті. Схоже, що її мета полягає у виграші виборів, а не в тому, щоб пережити їх: Павло Казарін коментує індиферентність держави щодо Збройних Сил України.

Журналіст і військовослужбовець Павло Казарін підкреслив, що в умовах сучасної реальності українське керівництво робить все можливе, щоб питання оборони не стало основним. Замість того, щоб вести діалог з військовими, вони спілкуються з тими, хто намагається уникнути мобілізації.

Збройні Сили України, які тримають фронт, не є цільовою аудиторією Верховного головнокомандувача, який про проблеми мобілізації навіть не згадує. Держава говорить не з тими, хто воює, а з тими, хто ухиляється. І поки росія чекає, що в нас закінчаться солдати, українська влада робить усе, аби військовий не виглядав пріоритетом.

У своєму блозі на Facebook журналіст і військовий Павло Казарін зазначає: "Раніше телевізор створював відчуття ізоляції. Нещодавно телеекран залишався основним джерелом новин для більшості людей у нашій країні. Їхні інтереси формували мейнстрім, під який адаптувалися всі пропозиції. Саме для цієї аудиторії створювалися програми та закуповувалися серіали."

Телемаркетологи володіли знаннями про країну не гірше, ніж політичні стратеги. Реакції на контент аналізувалися щохвилини. Програми, які не здобували переглядів, швидко зникали з ефіру. Якщо вам не було чого подивитися по телевізору, це свідчило лише про те, що в масштабах країни ваша аудиторія є надто мізерною. Такою, що вас не розглядають як потенційного глядача.

Цей факт міг би викликати гордість. Проте насправді він свідчив про те, що ви були винятковим явищем у своїй країні, тоді як ваше майбутнє формувалося волею правлячої партії. Вам здавалося, що ви відмовилися від телевізійного світу, але насправді саме телевізійний світ відмовився від вас.

Якщо ви прагнули зрозуміти свою країну, варто було звернути увагу на телевізійні програми. Саме там ви могли б знайти відповіді на багато своїх запитів. Наприклад, чому під час виборів кандидати не ведуть з вами діалог? Чому ваші побажання не відображені у їхніх платформах? Чому політичні пропозиції нагадують страви, яких ви ніколи не замовляли? Чому вам доводиться голосувати не стільки "за" своїх фаворитів, скільки "проти" тих, хто вам абсолютно чужий?

Ваша значимість визначається розміром вашої соціальної групи. Якщо вона досить велика, ви будете в центрі уваги. А якщо обіцянки політиків щодо майбутнього країни здаються вам нерозумними чи загрозливими — вітаю. Ви стали частиною меншості.

Отже, на п'ятому році служби в армії я відчуваю знайоме дежавю.

Я знову опинився поза увагою своєї країни. Популістичні депутати виступають за скасування мобілізації. Блогери створюють ролики, в яких демонструють, як ігнорувати групи оповіщення. Парламент боїться ухвалити закон, що посилює відповідальність для тих, хто ухиляється від служби. А президент у своїх щоденних відеозверненнях не згадує про напади на військовослужбовців терцентру комплектування.

Основна проблема полягає в тому, що ми ведемо війну, сподіваючись на те, що в Росії вичерпаються фінансові ресурси. Водночас Росія продовжує бойові дії, очікуючи, що в нас закінчаться солдати. Той, хто точніше спрогнозує ситуацію, той і здобуде перемогу. Проте українська держава докладає зусиль, щоб образ українського військового не здавався привабливим для нових рекрутів.

За останні чотири роки мені кілька разів посилювали відповідальність. Скасовували умовні терміни. Збільшували покарання за невиконання наказів. Якщо ви не прийдете на роботу -- вас звільнять, а якщо я не прийду на роботу -- мене посадять.

На свою базову зарплату я можу хіба що чотири рази заправити корч. "Бойові" йдуть на оренду житла та купівлю спорядження, ремонт техніки та запчастини. Ми жартуємо, що воюємо як пірати -- за свої та на самозабезпеченні. Головний волонтер у країні -- це солдат Збройних сил. Ми донатимо на армію суми, які явно більші за середні по палаті.

Щоразу, коли військовим відмовляють в індексації зарплат -- ми стежимо за черговим тиловим атракціоном щедрості. Тепер влада має намір роздавати гроші автомобілістам. Компенсувати вартість палива для всіх, включно з власниками спорткарів. Поки інші країни закликають своїх автолюбителів економити, наша влада вирішила не економити.

Зимова підтримка обійшлася державі у 14,4 мільярда гривень. Національна програма кешбеку склала 4 мільярди. Витрати на національний чекап досягли 10 мільярдів. Безкоштовне харчування у школах (не лише для вразливих категорій, а для всіх учнів) коштувало 14 мільярдів. Поки наші військові завдають ударів по російському бюджету, український уряд займається схожими справами з нашим власним фінансуванням.

Нам відмовили в обіцяних термінах служби. Сказали, що кожен із нас служить до перемоги. До того ж, відмовивши нам у демобілізації, держава не наважилася на домобілізацію. Армія воює неукомплектованими бригадами -- і зазнає через це великих втрат. Ми могли б повірити, що для термінів служби немає об'єктивних можливостей -- якби не були свідками того, що весь цей час відбувається в тилу.

Сьогодні найактуальнішою проблемою нашої країни є мобілізація. Не корупція чи злочинність, а саме цей аспект. За законом її повинні контролювати державні органи та поліція, проте фактично вся відповідальність лягла на плечі армії. Військовослужбовці тепер змушені самостійно шукати своїх побратимів, що має серйозні іміджеві наслідки. Бусифікація могла б зникнути, якби держава посилила відповідальність за ігнорування повісток. Проте штраф для тих, хто ухиляється, залишився на рівні 800 доларів, а зі знижкою його можна оплатити за 400.

Нещодавно міністр оборони повідомив, що питання мобілізації буде вирішено за рахунок залучення іноземців. Проте проблема полягає не лише в тому, що колумбійці не зможуть замінити українців у боротьбі за незалежність. Головна суть в тому, що ці висловлювання спочатку адресовані тим, хто знаходиться в тилу, а не тим, хто на фронті. Держава грає в гру з тими, хто не бере участі в захисті, обіцяючи їм, що вони й далі можуть залишатися осторонь.

Під час війни втратити довіру армії значно небезпечніше, ніж популярність у тилу. Але часом здається, ніби всі, хто ухвалює рішення, переконали себе в протилежному. Забронюватися легше, ніж змінити бригаду. Купити студентство простіше, ніж вибити УБД-шну відпустку. Депутати монобільшості "відчувають страх, втому і розгубленість" і тепер не хочуть голосувати за законопроєкти. В армії це називається "недбалістю" і карається сімома роками позбавлення волі.

Я часто думаю, що навесні 2022-го у нас була можливість скопом прийняти все неприємне та непопулярне. Впорядкувати мобілізацію. Запровадити податки на розкіш. Підготувати країну до війни за виживання. У нас було вікно можливостей -- поки країна не оговталася від першого шоку та діяла разом. Її можна було гладити проти шерсті -- і вона б із розумінням до цього поставилася. Але тоді й тепер влада веде довгу війну за правилами короткої. Так, начебто її завдання -- виграти вибори, а не дожити до них.

Можливо, хтось заперечить, що терміни служби є нереалістичними. Що індексація зарплат не під силу нашій державі. Що під час війни чоловіків у тилу завжди більше, ніж на передовій. Проте, ми б легше сприйняли це, якби уряд хоча б раз спробував розподілити "тяготи та обмеження" воєнного часу справедливо по всій країні. Вирівняти розподіл "батогів і пряників" серед різних соціальних груп. Спілкуватися з армією так, щоб вона відчувала себе пріоритетом для держави. І, зрештою, зняти заборону на слово "мобілізація" для високопосадовців.

Слова президента мають значення, що виходить за межі простого висловлення думок. Вони активно формують реальність, встановлюють норми та регуляції. Якщо ви не знаходите у його промов відображення своїх проблем та потреб, це свідчить про те, що він не адресує свої послання вам і не говорить про вас. Ви опинилися поза його увагою, на краю його порядку денного та пріоритетів. Можливо, президент вважає, що традиційний підхід залишається ефективним і не потребує змін. А, може, це лише ілюзія.

У 2026 році моя соціальна група -- це мільйон людей. Цього достатньо, щоб утримувати фронт. Цього недостатньо, щоб нас ставили у пріоритет.

Мені знову нема чого дивитися по вашому телевізору".

Фото з соцмереж

Матеріали, представлені в розділі "Блоги", відображають особисту точку зору автора і можуть не відповідати офіційній позиції редакції.