Яким чином законодавчі рамки перешкоджають процесу приватизаційних реформ?

Україна повинна здійснити шлях, який вже давно пройшли всі розвинені економіки - реальну та значну приватизацію.

Навіть під час війни. Чекати "кращих часів" - не вихід, адже українська економіка має сьогодні стати максимально ефективною, як ніколи. А ще маємо мінімізувати можливості для неправомірного впливу на значний економічний сектор, що резонує на всю систему відносин в державі. До того ж статистика свідчить, що приватизація має значні фінансові показники й сьогодні: попит, довоєнний рівень конкуренції та ринкові ціни, що зростають в ході торгів.

На відміну від більшості західних економік і навіть багатьох країн Східної Європи, в Україні все ще залишається у повній державній та комунальній власності тисячі активів. Це включає не лише великі заводи, які перебувають на межі банкрутства, але й державні монополії, фінансові установи, а також сотні тисяч об'єктів нерухомості, санаторіїв, стадіонів та незавершених будівель.

Чим більше часу ми будемо витрачати на зволікання з важливими кроками в напрямку роздержавлення та повного переходу до ринкової економіки, тим довше залишатимемося в колі накопичення боргів, ризиків і конфліктів.

Так, в Україні (згідно з даними Політики державної власності), станом на 1 січня 2024 року налічується 2995 державних підприємств, з яких 30% (896 суб'єктів) провадять господарську діяльність, 57% (1713) її не провадять і 13% (386) не надають інформацію про свою діяльність.

Протягом 2023 року державний сектор економіки зазнав збільшення кредиторської заборгованості, яка піднялася з 881,3 мільярда гривень до 1,013 трильйона гривень.

Необхідно провести тріаж державних компаній та розділити їх на категорії, з яких:

По суті, давно потрібно наважитись на свою "шокову терапію", як це у свій час зробила Польща у вигляді Плану Бальцеровича.

Для України, що прагне оперативного відновлення та економічного розвитку, важливо звернути увагу на польський досвід "шокової терапії", більш відомий як План Бальцеровича, реалізований у 1990 році. Це була рішуча програма, що забезпечила миттєвий перехід від планової економіки до ринкової. Ключовим чинником її успіху стала швидкість і рішучість впроваджуваних заходів:

На перший погляд, попереду в українських політиків, економістів та фінансистів чимало роботи для створення та реалізації українського варіанту Плану Бальцеровича. Водночас багато вже зроблено, а саме:

Величезна кількість заборон на приватизацію у всіх можливих сферах. Справжнім рудиментом для економічного відновлення залишається не так відсутність інвесторів, як інституційний блокадний список заборон на приватизацію. Проблема має системний характер і охоплює кілька ключових сфер.

Під захистом юридичних обмежень на приватизацію перебуває не лише більшість значних державних підприємств та монополій, а й тисячі об'єктів, які роками залишаються без використання. Серед них - будівлі, що належать освітнім, медичним та науковим закладам.

Деякі з цих об'єктів можуть десятиліттями поступово знищуватись, не виконуючи своїх призначених функцій, або ж використовуватись у тіньовій економіці, однак їх продаж і навіть здача в оренду на відкритих умовах суворо заборонені законодавством.

В Україні відсутній ефективний юридичний механізм для часткової приватизації, що обмежує можливості для різноманітних форм продажу. Нинішнє законодавство не надає ясних інструкцій щодо часткової приватизації стратегічних підприємств. Це ускладнює залучення міноритарних стратегічних інвесторів, які могли б придбати частку компанії і сприяти її модернізації, не втрачаючи при цьому повного контролю з боку держави.

Крім того, процес приватизації значних проблемних об'єктів ускладнений через обмеження у варіантах аукціонів – відсутня можливість застосування аукціонів зі зниженням ціни або голландських аукціонів, що є важливими для реалізації непопулярних активів.

Мораторій на стягнення майна державних підприємств. Нарешті, найбільш руйнівний фактор - це безліч мораторіїв, що діють стосовно державних компаній, зокрема на стягнення майна державних підприємств.

Коли держкомпанія не виконує зобов'язань перед приватним бізнесом, не сплачує за виконаними контрактами, судове рішення залишається порожнім звуком, оскільки стягнення на її майно заборонене законом. Це створює величезне викривлення конкуренції, суперечить європейським нормам і, за оцінками експертів, лише погіршує фінансове становище самих держкомпаній.

Складнощі в підготовці об'єктів до приватизації. Ледь не кожна міжнародна організація, що займається економічними питаннями, потенційний інвестор чи експерт відзначить наявність серйозних труднощів у підготовці великих проблемних активів до приватизації, а також у здійсненні всебічної перевірки (due diligence) компанії перед укладенням угоди.

На жаль, у держави немає ресурсу ні фінансового, ні операційного для виконання такого плану завдань. Однак шукати варіанти вирішення потрібно, якщо ми хочемо бачити міжнародних інвесторів розвинутих країн серед потенційних покупців.

На даний момент існують розроблені законопроєкти, які здатні значно поліпшити ситуацію і вирішити принаймні частину існуючих проблем. Ось перелік цих законодавчих ініціатив, які отримали свої реєстраційні номери:

Схвалення цих законопроєктів парламентом, разом із злагодженою та активною діяльністю Кабінету Міністрів і Фонду державного майна, здатне значно наблизити нас до поставленої мети.