Якщо завтра відбудуться вибори... Які ж перспективи у всіх конкурентів Зеленського і що їх чекає далі?

Якщо порівняти президента Володимира Зеленського з усіма його попередниками на посаді, то можна сміливо твердити, що він пережив найбільшу політичну метаморфозу.

У 2019 році Зеленський здобув перемогу на виборах, обіцяючи оперативно закінчити конфлікт, проте за минулі три роки він, навпаки, перетворився на лідера в умовах війни.

Під час виборчої кампанії Володимир Зеленський був абсолютно недосяжним для всіх інших кандидатів у плані швидкості реакцій та пошуку креативних політтехнологічних поворотів. Це було щось настільки нове, що в нього по суті не було конкурентів серед лідерів старої політики.

На початку 2025 року сам Зеленський стає символом існуючої системи, намагаючись протистояти новим фаворитам електоральних уподобань, і наразі незрозуміло, яким чином йому вдасться досягти успіху в цій боротьбі.

На кінець 2024 року українські соціологи зазначили значне негативне сприйняття в суспільстві щодо можливості проведення виборів під час війни.

"Українська правда" ретельно розглянула причини, чому організація демократичних виборів, навіть після досягнення перемир'я, стане надзвичайно складною задачею, зокрема через значну еміграцію виборців за межі країни.

Проте, несподівано в концепції швидкої виборчої кампанії виник потужний вплив - нова адміністрація США на чолі з Дональдом Трампом.

"У нас, ясно, всі в шоці від ідеї виборів. Але ви подивіться, що уже відкрито кажуть американці. Якщо це буде умовою отримання підтримки, то питання, який у нас вибір? Тому цілком можливо, що цей рік буде виборчий", - з важкою посмішкою в розмові з УП каже один із членів команди Зеленського.

Коли РНБО, на шостому році президентства Зеленського, намагається без судового розгляду покарати колишнього президента Петра Порошенка, не можеш не погодитися з цим фактом. Схоже, що вибори вже не за горами.

Чи існують способи уникнути дострокових виборів, чи готова до них нинішня влада, і чому правоохоронні органи одночасно почали проявляти інтерес до можливих конкурентів чинної політичної сили? На ці питання шукала відповіді "Українська правда".

Необхідно наголосити, що будь-яке обговорення виборів невід'ємно пов'язане з визначенням прийнятного для суспільства формату завершення конфлікту.

Як казав сам президент Зеленський в одному зі своїх інтерв'ю, все, включно з його готовністю балотуватись на другий строк, залежатиме від того, чим закінчиться війна.

В даний момент вибори є забороненими відповідно до закону про військовий стан. І до моменту зміни президента США жоден з партнерів не піднімав питання про необхідність проведення голосування в Україні.

Проте невдовзі після перемоги на виборах команда Трампа почала надсилати знаки до Києва, що тема виборів може виникнути під час мирних переговорів.

До недавнього часу ці обговорення і "поради" залишалися поза увагою громадськості, і здавалося, що ще довго не стануть відомими. Проте 1 лютого спецпредставник Трампа Кіт Келлог оголосив, що Сполучені Штати прагнуть провести вибори в Україні до кінця року.

На початку року від посадовців можна було почути "план", який передбачав таку послідовність дій: припинення вогню - скасування воєнного стану - проведення виборів - офіційне перемир'я. Однак у цій схемі виникає безліч запитань, а реальних механізмів для її втілення вкрай мало, що викликало недовіру до її здійснення.

Однак після заяв Келлога стало очевидно, що цей трек реальний. І може бути досить хутко реалізований, якщо глянути на швидкість, з якою Трамп і його команда нав'язують стосунки з Путіним.

Вражає, що виборчий сценарій виявляється вигідним як для супротивників, так і для союзників: для російської сторони це здається відмінною можливістю підірвати стабільність України зсередини, тоді як американці чомусь сприймають це як спосіб "забезпечити" досягнуті угоди.

Цей унісон іноді заходить досить глибоко. Декілька депутатів висловлювали свої занепокоєння в УП: на міжнародних форумах їм доводилося нагадувати американським колегам, що ані Путін, ані Трамп не мають права вирішувати, хто може претендувати на президентську посаду в Україні, а хто повинен залишити свої посади.

Зрештою Володимир Зеленський зайняв досить прагматичну позицію. Він, з одного боку, демонструє готовність до переговорів, але, не криючись, вказує на величезні ризики ідеї швидких виборів. З другого боку, президент не менш послідовно і не соромлячись продовжує ображати особисто Путіна, щоб зробити двосторонні контакти з ним якнайменш реальними.

Найближчі тижні лютого будуть визначальними в окресленні позицій усіх сторін.

Дзвінок Трампа до Путіна та розмова з Зеленським стали відправною точкою для значних змін. Незабаром на Мюнхенській безпековій конференції розпочнеться нова геополітична гра, в якій команда США спробує впровадити свою версію світового порядку. У цьому контексті Вашингтон, діючи без Європейського Союзу, змусить Путіна сісти за стіл переговорів, зупинить конфлікт і після цього фактично залишить Європу на самоті.

Висловлюючись словами держсекретаря Марко Рубіо, це виглядає наступним чином: Сполучені Штати не братимуть участі в активних бойових діях на європейському континенті, а натомість збережуть за собою функцію потужної стратегічної підтримки.

Що з цього вийде, поки не знає ніхто у світі. Але для України найближчим наслідком цих трансформацій можуть стати якраз анонсовані Келлогом вибори. Якими б нереалістичними у виконанні вони не виглядали.

На початку лютого можна відзначити декілька явних соціологічних тенденцій.

В ході підготовки матеріалу УП вдалося отримати дані трьох різних опитувань, проведених конкуруючими політичними групами.

Абсолютні цифри ми наводити не будемо, почасти через засадничу складність для соціологів добитись повної репрезентативності в умовах війни і масової міграції.

Проте ключові напрямки в опитуваннях демонструють подібні результати.

Перший аспект полягає в тому, що, незважаючи на наявність значного рівня суспільної підтримки, рейтинг президента Зеленського безперервно знижується.

Отже, українці все ще виявляють довіру до президента як до особистості, проте ця довіра більше не перетворюється на політичну підтримку. Існує безліч можливих причин для цього, але результат залишається незмінним.

Іншою важливою тенденцією, що вплине на політичний процес, стане виникнення яскравого основного опонента для теперішнього президента – колишнього головнокомандувача Збройних сил України та теперішнього посла України у Великій Британії Валерія Залужного.

Багато в чому поява Валерія Федоровича як політичної фігури - результат дій команди президента. Бо саме епопея з відставкою головкома створила ефект трампліна: вже в лютому 2024 року Залужний мав перше місце в опитуваннях.

Протягом року його показники дещо знизилися, коригуючись після аномального збільшення в лютому. Проте рівень довіри залишається на стабільно високому рівні.

Щоб проілюструвати існуючі тенденції, цифри можуть бути не найголовнішими. В якості прикладу можна згадати нещодавно опубліковані результати дослідження групи "Социс", яка здійснювала регулярні вимірювання протягом 2024 року.

Тобто за умови збереження нинішньої динаміки не складно оцінити шанси різних кандидатів потрапити в другий тур, як і результати самого другого туру.

Навіть найбільш значуща військова перемога 2024 року – Курська наступальна операція – не призвела до суттєвого зростання підтримки президента. Тому покладатися на соціальні програми чи інші ініціативи, що обіцяють "покращення життя вже сьогодні", є вкрай ризикованим.

Зеленський зберігає реальні шанси перемогти за умови, що зможе не допустити балотування Залужного: або повернувши його в межі своєї команди (і такі спроби робились), або якимось тиском.

Після публічного в'їдливого коментаря Залужного в соцмережах, де він "порадив" коментаторці "чекати шашликів", явно натякаючи на одне з передвоєнних звернень президента, буде ще складніше витримувати ритуалітет партнерської ідилії.

Навіть серед тих, хто в оточенні Зеленського займається питаннями зовнішньої політики, не вірять у реальність застосування силового тиску на посла у Великій Британії.

"Навіть Татаров не вважає доцільним ініціювати якісь кримінальні справи проти Залужного. Щодо старої справи оборони півдня, то наразі Валера не має жодних звинувачень, а нові справи лише підвищать його популярність і зміцнять позиції", - повідомляють джерела УП про обговорення в колах, близьких до Банкової.

В цьому є проста й очевидна логіка. Адже такі історії, як активізація розслідувань проти генерала Наєва чи відправка його командувати невеликою ділянкою фронту одразу після інтерв'ю УП, мусять мотивувати колишнього головкома. Він також відповідальний за людей, які зараз мають клопоти якраз через близькість із ним.

Хоча це вже третя ключова тенденція, потреба в військовому лідері може бути задоволена не лише особистістю Залужного. Якщо Валерій Федорович вирішить не брати участь у виборах, то інші представники військової сфери матимуть можливість змагатися навіть за друге місце в рейтингах.

На сьогоднішній день серед кандидатів на роль "другого вибору" найчастіше згадують Кирила Буданова та Андрія Білецького. Однак слід враховувати, що під сприятливими обставинами можуть несподівано проявити себе й інші відомі військові лідери, які з'явилися на сцені в останні роки.

Отже, за більшістю ймовірних сценаріїв, президентська конкуренція, ймовірно, матиме місце між діючим президентом та "новим обличчям". Найбільш імовірно, що новий кандидат з'явиться з військового середовища. Проте не варто також відкидати можливість несподіваних розвитку подій, таких як умовний Олександр Усик, який у деяких опитуваннях демонструє рейтинги, які можуть зрівнятися з результатами Петра Порошенка.

Здається, що команда Зеленського боїться прямого конфлікту з новими опонентами, адже вони добре усвідомлюють, як легко самі, будучи новими на політичній арені, впоралися з усіма.

Отже, деякі члени команди вважають, що варто реалізувати стратегію виходу у другий тур з "старим" кандидатом, з яким шанси на перемогу виглядають більш-менш передбачуваними. Принаймні, саме ця можливість, на думку деяких представників команди Зеленського, пояснює активізацію медійно-силової кампанії проти Петра Порошенка.

Політична недоцільність затримки осіб на кшталт Валерія Залужного не виключає можливості використання силових структур владою для очищення політичного середовища.

І головна біда тих, хто під цей процес підпаде, що в багатьох випадках їх точно є за що "пощипати".

Виявилося, що навіть у часи війни українські чиновники, а тепер і військові, не відмовились від своєї звички черпати з державного бюджету, продовжуючи користуватись можливістю отримувати фінансові вигоди.

Найбільш яскраво спостерігається узгодженість між виборчими кампаніями та силовими заходами в контексті кримінальних справ, що стосуються оточення або навіть самих мерів міст з населенням у мільйон.

Бориса Філатова, мера Дніпра, разом із співробітниками його міської ради почали регулярно перевіряти, проводити обшуки та висувати підозри, фактично ще до настання Нового року.

"Там мало того, що корупції вистачає. То Філатову ще й дістається, бо такий собі Геннадій Корбан сидить десь за кордоном і продовжує вирішувати справи у місті. При тому для публіки вони з Філатовим вдають, що дуже посварились і не працюють разом. Але ж у ОП свої люди в системі скрізь, плюс "слухають" все. І там чітко видно, що і хто вирішує", - ділиться в розмові з УП один зі співрозмовників у силових колах.

Ще одна резонансна розповідь стосується Одеси, де йдеться про благодійні генератори та зв'язки з друзями Труханова.

"Генератори, які прибули в рамках благодійної допомоги, повинні були бути в Херсоні, щоб підтримувати місцевих мешканців. Натомість, їх використовують у кафе та ресторанах в Одесі, що належать близьким до мера особам. Це настільки ганебна ситуація, що важко навіть уявити, як з неї вибратися. Міські ресурси грабують на мільйони, тоді як на генераторах заощаджують всього лише тисячу доларів", — висловлює обурення наш співрозмовник з силових структур.

Дивно, але у справах, пов'язаних із генераторами, а також в інших процесах, які формально не підпадають під вплив Офісу Президента та Татарова, оскільки їх розслідує Національне антикорупційне бюро, Банкова має детальну інформацію про всі нюанси, матеріали та навіть графік процесуальних дій.

Наприклад, як в історії із гучною справою проти оточення мера Києва Віталія Кличка. Поки детективи і слідчі НАБУ виїжджали на масові обшуки і затримання у "земельній справі" Комарницького, на Банковій вже в деталях знали всі нюанси провадження.

Паралельно з цим Кличку створюють політичну противагу в особі нового, вже третього, глави Київської військової адміністрації Тимура Ткаченка.

"У нас є жарт, що перший очільник військової адміністрації отримав одну квартиру і здався київським бізнесменам. Другий же отримав дві. Тож, або Тимур перетворить місто, або ж отримає цілих три квартири", - коментує загальну атмосферу київської політики один із представників команди Зеленського.

Ця оркестрація силовим блоком, ініційована Олегом Татаровим, є прикладом того, як чутливі для Офісу Президента справи розслідуються не "підконтрольними" ДБР або СБУ, а незалежними антикорупційними структурами, створеними за підтримки міжнародних партнерів. Це, безсумнівно, новий етап у контексті передвиборчого правосуддя.

Однак найбільший стрес від поєднання реальних викликів, медійних нападів, маніпуляцій та булінгу в телеграмі нині відчуває, безумовно, Петро Порошенко.

За його словами, в правоохоронних структурах налічується більше ста різних справ, у яких він так чи інакше згадується. Його юридична команда освоїла навички ефективного реагування на ці виклики.

На початку 2025 року 5-й президент пережив нові емоційні переживання, які створили ілюзію безперервного введення санкцій. Практично перед кожним засіданням Ради національної безпеки та оборони в мережі Telegram, контрольованій Офісом президента, активно поширювалася інформація про те, що цього разу, безсумнівно, на Петра Порошенка будуть накладені санкції, а його активи підлягатимуть замороженню та іншим заходам.

Після РНБО нічого не відбувалося, але сама можливість змусити Петра Олексійовича перейматися через долю своїх активів, була сатисфакцією для відповідальних за ці невеликі ІПСОшки.

Іноді виникали справжні загрози. Наприклад, ситуація з повісткою для сина Порошенка, який з 2019 року не перебуває на обліку в Україні, але на якого оформлено частину сімейних активів. Можливість хоч на деякий час заблокувати ці активи додавала деякий дискомфорт Порошенку та його команді.

Віднедавна в хід пішли відео 2000-х років, де Порошенко на посаді міністра закордонних справ відстоював чинність угод по Чорноморському флоту. Зараз медіакілери та й більш поважні ресурси з пулу ОП трактують це як участь у підготовці скандальних Харківських угод.

12 лютого Порошенку знову заборонили виїзд за кордон на Мюнхенську конференцію, натомість вручили 15 повісток до ДБР: по одній на кожен день з 14 по 28 лютого.

Проте загальне відчуття від усієї цієї діяльності свідчить про те, що в Офісі Президента не мали чіткої впевненості в тому, чи справді переслідувати Порошенка було б доцільно. Його рейтинги не є достатніми для серйозної конкуренції з Зеленським, а реальні дії проти колишнього президента лише підкреслять його позицію в суспільстві.

Якщо це, звичайно, не є дійсною метою всіх цих дій, пов'язаних із Порошенком.

Бо цей електоральний поїзд помсти над "кривавим баригою", який привіз Зеленського до влади в 2019-му, схоже, поїхав. Тепер виборець з не меншим запалом вимагає покарання для корупціонерів часів Зеленського.

Проте 12 лютого Зеленський дійшов висновку, що всі наведені раціональні доводи не мають ваги. Рада національної безпеки і оборони справді ухвалила рішення про введення санкцій проти Порошенка. Однак це не можна буде подати як спільне рішення. Рішення РНБО, за своєю суттю, не є обов'язковими до виконання, поки президент не підпише указ, який надасть їм статус державного акту.

Тож санкції проти колишнього президента - це пряма відповідальність президента нинішнього. Замість того, щоб за шість років повної влади провести повноцінні судові розгляди речей, про багато з яких першою писала УП, Зеленський вирішив, що держава просто санкціонує свого колишнього президента без суду.

Вперше в історії, як любить казати Володимир Олександрович.

Проведення виборів у стікаючій кров'ю Україні може видаватись непоганою ідеєю в стратегічних сценаріях, які пишуться у Вашингтоні чи Москві. Якщо дивитись на цю ідею з Парижа й Варшави - то вона виглядає набагато гірше.

Для нас, українців, концепція миттєвого припинення вогню та проведення виборів у тому ж темпі виглядає як нічний кошмар, повний складних організаційних, соціальних та ціннісних питань, які не піддаються розв'язанню.

Проте найбільше занепокоєння викликає не лише сама концепція організації виборів, у яких третина громадян не зможе взяти участь.