Ювілей технологічного буму: розповідь про найбільшу ілюзію 90-х років.

Історія про те, як віру в технологічну революцію замінила банальна жадібність і відчуття втрачених можливостей.

Рівно 25 років тому розпочалася одна з найзначніших фінансових криз в історії технологій — відома як "дотком-бульбашка". У 90-х роках інтернет-компанії швидко завойовували популярність, відкриваючи безліч нових бізнес-можливостей. Проте більшість із них не здобували реального прибутку. Їхня вартість грунтувалася виключно на популярності та надії, що технології зможуть змінити світ на краще.

Вже сформувалося ціле покоління, яке мало уявлення про компанії, що в минулому були конкурентами Google або Facebook. З метою не лише повторювати історії численних стартапів, які спочатку розвивалися з неймовірною швидкістю, а потім зникали з поля зору, ЕП вирішила поділитися правдивим оповіданням про вигадану компанію DotNext.

DotNext - це узагальнений образ тих компаній, які в середині 90-х швидко залучали інвестиції, виходили на біржу, але після 2000 року багато хто з них збанкрутував і зник із ринку.

Засновник компанії, Марк Кемпбелл, є яскравим представником підприємців епохи доткомів: він технічно підкований, має чітке бачення та вміє захоплювати людей своїми ідеями, проте його управлінські навички залишають бажати кращого. Він залишався вірним своїй місії до останнього, незважаючи на те, що реальність часто суперечила його переконанням. Його партнери, Сара Дойл і Річард Лоуренс, представляють собою типових функціонерів того часу, які активно допомагали розширювати фінансову бульбашку.

Всі події, дані та статистика, які не мають відношення до DotNext, були перевірені та є достовірними.

Марку Кемпбеллу 54 роки, і він прибув до Києва, щоб провести курс з кризового менеджменту в одному з приватних університетів. Його кар'єра складається з безлічі різноманітних ролей: він був керівником компанії з капіталізацією 2 мільярди доларів, одним із перших інвесторів в Google та Snapchat, а також працював позаштатним консультантом з інновацій в адміністрації Барака Обами.

Протягом останніх десяти років він обіймав посаду класичного голови — був членом кількох наглядових рад. Щоб додати різноманіття у своє життя, Кемпбелл щорічно проводить авторські курси в університетах Центрально-Східної Європи. У 2025 році він отримав запрошення з України.

Європейський парламент зустрівся з Кемпбеллом на початку березня в кав'ярні, розташованій неподалік від Софійського собору. Серед молоді, яка обговорює альтернативні сорти кави та останні новини з-за океану, він зовсім не нагадує американського мільйонера. Його дружелюбність, усмішка та здатність годинами дискутувати на різні теми — від американо-українських відносин до впливу штучного інтелекту на освіту — справляють враження на оточуючих.

Проте, мета нашої бесіди зовсім інша. Нам цікаво дізнатися про молодість Кемпбелла та його компанію DotNext, яка стала одним з найяскравіших символів епохи доткомів. Виглядає на те, що за понад двадцять років він навчився контролювати емоції, пов’язані з його першим значним досягненням, яке водночас стало і невдачею.

Проте його розповідь про одну з найбільших криз у технологічному світі від цього не стає менш цікавою.

На початку 1990-х комп'ютери тільки починали ставати частиною інтер'єру американських домівок. Їхня популярність була настільки великою, що уже в 1994 році третина американських родин мала персональний комп'ютер.

Однак їх застосування суттєво контрастувало з сучасним. Перші комп'ютери в основному використовувалися для роботи, навчання або ігор, а не для безперервного перегляду інтернету. Справжня причина в тому, що всесвітня мережа тільки починала формуватися, і на ній просто не було чим зайнятися. На початку 1992 року в інтернеті налічувалося всього близько тридцяти веб-сайтів.

У сім'ї Кемпбеллів перший комп'ютер з'явився ще в 1983 році, коли 12-річний Марк самостійно його зібрав. До 16 років він вже вмів програмувати на Pascal і C, тому вибір майбутньої професії став для нього очевидним. Вирісши в родині, де батько був професором комп'ютерних наук, а мати - вчителькою, у 1989 році Кемпбелл вступив до Стенфордського університету, щоб продовжити справу батька та зануритися у вивчення комп'ютерних наук.

На початку 90-х років Стенфорд лише починав утверджуватися як один з головних центрів технологічної індустрії США. Коли Кемпбелл, прибувши з невеличкого містечка Остін, опинився тут, він швидко відчув вплив місцевого середовища.

Не усвідомлюючи цього, Кемпбелл протягом свого навчання стає невід'ємною частиною спільноти, про яку вже за кілька років говоритимуть як про засновників найбільш успішних технологічних компаній США.

Ключовим етапом у його життєвому шляху стало стажування в Apple під час фінальних років навчання в університеті. Поринувши в атмосферу, створену Джобсом і Возняком, він остаточно усвідомив: новітні технології та інновації визначать майбутнє.

Проте, що саме потрібно робити, 22-річний Кемпбелл ще не мав уявлення. "Після закінчення університету я почав працювати в Netscape, але швидко усвідомив, що роль звичайного інженера мені не підходить. Мене постійно мучила думка, що справжнього успіху можна досягти лише через власну справу", - згадує Кемпбелл.

На той момент Netscape Communications була на піку популярності. Її браузер, Netscape Navigator, утримував 80% ринку. Тобто 8 користувачів із 10 мали на своєму комп'ютері саме цей браузер.

Netscape Navigator став одним з ключових чинників, що сприяли виникненню та розвитку бізнесів, які повністю базуються на інтернет-діяльності. Проте справжній переворот відбувся 5 липня 1995 року, коли фінансовий аналітик Джеф Безос офіційно заснував компанію, що спеціалізувалася на онлайн-продажу книг, - Amazon.

Того ж року програміст П'єр Омідьяр започаткував AuctionWeb — веб-платформу для онлайн-аукціонів, яка згодом трансформувалася в eBay. Спочатку це здавалося лише експериментом, але коли першим проданим предметом став зламаний лазерний указівник, Омідьяр усвідомив, що створив не просто хобі, а нещодавно народжений бізнес.

Amazon і eBay стрімко зростали, щоквартально залучаючи все нових користувачів. Їхній успіх став яскравим сигналом для тих, хто розумівся на технологіях: інтернет перетворився на платформу для ведення бізнесу, фактично ставши новим ринком з безмежними перспективами.

У період між 1995 і 2000 роками виникло безліч інтернет-компаній. Тоді здавалося, що просте додавання ".com" до назви підприємства забезпечує йому автоматичний успіх. Нові бізнеси охоплювали широкий спектр галузей: електронна торгівля (eBay, Pets.com), медіа (Yahoo, Salon.com), соціальні мережі (TheGlobe.com, GeoCities) та навіть служби доставки (Webvan, Kozmo.com).

У 1997 році Кемпбелл, натхненний стрімким розвитком інтернет-бізнесу, засновує DotNext - онлайн-маркетплейс, який мав змінити традиційний шопінг. Його концепція була простою, але революційною: DotNext не займався продажем товарів, а лише об'єднував продавців і покупців на одній платформі. Перші реєструвалися та виставляли свої товари, а другі знаходили їх і купували. Сама компанія мала отримувати комісію за кожну транзакцію.

У контексті загального збудження компанія стрімко здобувала популярність. Успішний дебют DotNext викликав інтерес у інвесторів, які на той момент були готові інвестувати в будь-які інтернет-проекти.

"З технічної точки зору, розробка DotNext не стала для нас серйозною проблемою. Ще до офіційного запуску ми змогли отримати перші інвестиції від приватних інвесторів, яких зацікавила наша концепція. У той час уже всі були знайомі з такими платформами, як eBay і Amazon, тому нам не було важко пояснити, що наша компанія працюватиме за схожою моделлю," - згадує Кемпбелл.

Бум доткомів вирізнявся однією спільною рисою, яка була помітною у більшості нових інтернет-компаній — це було прагнення до швидкого зростання. Цю концепцію висловив Джефф Безос, який одним із перших провів паралель між інтернет-торгівлею та золотою лихоманкою. Саме тому основним завданням було захоплення найбільш привабливих ніші на ринку.

Для власників компаній в сфері доткомів основним пріоритетом стало завоювання ринкових позицій та підвищення обсягів продажів, тоді як прибуток виявився на другорядному плані. Бізнеси акцентували увагу на маркетингових кампаніях і рекламних стратегіях, які сприяли зміцненню їхнього іміджу, а також впроваджували системи знижок і програми лояльності для залучення нових клієнтів.

Зрештою, інтернет-бізнес привернув увагу інвесторів та аналітиків з Wall Street. Вони могли не розумітися на нових технологіях, але стрімке зростання доткомів і їхня популярність зробили ці компанії привабливими для інвестицій.

У серпні 1995 року компанія Netscape Communications провела вражаюче первинне розміщення акцій, всього через 16 місяців після свого створення. Початкова вартість акцій була запланована на рівні 14 доларів, але напередодні IPO її вирішили підвищити до 28 доларів за одиницю.

У вересні 1998 року публічною компанією стала eBay. У перший день після IPO її акції зросли з 18 дол. до 53 дол. Подібна історія трапилася і з Webvan: у листопаді 1999 року компанія залучила 375 млн дол. під час первинного розміщення акцій. Попри те, що її оцінили в 4,8 млрд дол., на той момент річний дохід становив лише 395 тис. дол., а збиток перевищував 50 млн дол.

Зі збільшенням кількості подібних історій у медіа, зростала і зацікавленість людей у створенні аналогічних бізнесів та інвестуванні в них. Наприкінці 90-х років етап розвитку традиційних доткомів виглядав ось так.

З'являється стартап, який має лише MVP (мінімально життєздатний продукт) та концепцію заробітку в онлайн-середовищі. Його засновники вдаються до отримання початкових венчурних інвестицій. Після цього компанія розширює свою команду, запускає рекламні кампанії і залучає нових користувачів. Після кількох раундів інвестицій керівництво ухвалює рішення про вихід на фондовий ринок. Після успішного первинного розміщення акцій (IPO) вартість акцій та капіталізація компанії зростають, незважаючи на те, що вона мала лише веб-сайт та кілька тисяч користувачів, а її прибуток або мінімальний, або зовсім відсутній.

Її зростання забезпечують хайп в медіа, необґрунтовані прогнози аналітиків і масове скуповування акції дрібними інвесторами. Але в компанії навіть ніхто й не намагається думати над тим, що почати реально заробляти.

DotNext Кемпбелл отримає свої перші суттєві інвестиції в 1998 році у розмірі 10 мільйонів доларів від Benchmark Capital. Компанія обіцяла "потопити Walmart" і перетворити роздрібну торгівлю на суто цифрову. Проте, як і багато інших доткомів, вона демонструвала "беззбитковість" лише на папері, оскільки оцінювала свій успіх не за прибутком, а за зростанням трафіку та кількістю угод.

У 1999 році DotNext отримала 150 млн дол. у другому раунді фінансування, а січні наступного року провела IPO і в перший день торгів отримала оцінку у 2,5 млрд дол.

Існувало безліч таких компаній — понад сотні. У 1999 році зафіксовано 457 первинних публічних розміщень акцій, більшість з яких стосувалися інтернет-сектору. Проте лише незначна частина з них змогла витримати більше трьох років.

На рубежі тисячоліть спостерігався неймовірний бум навколо компаній, пов'язаних з інтернетом. Здавалося, що фінансування можна було отримати для будь-якої концепції, яка хоч трохи була пов'язана з онлайн-комерцією.

Цей процес був зумовлений економічною ситуацією в Сполучених Штатах: на початку дев’яностих років Федеральна резервна система знизила облікову ставку з 9,8% до 3%, безробіття зменшилося до менше ніж 4%, а обсяги венчурних інвестицій значно зросли. У той час економіка США демонструвала стабільне зростання: валовий внутрішній продукт країни щорічно підвищувався в середньому на 3%, що позитивно впливало на добробут населення.

Щодня американці спостерігали по телевізору за зростанням економіки та рекордними досягненнями фондового ринку. Водночас вони ознайомлювалися з новинами про IPO таких компаній, як eBay, Amazon, Netscape, акції яких піднімалися вражаючими темпами. І кількість таких компаній постійно збільшувалася.

На фоні звичних методів інвестування, таких як банківські депозити, нерухомість або золото, фондовий ринок виглядав як беззаперечний лідер. Більше того, рідко хто звертав увагу на основні фінансові показники, зокрема на співвідношення вартості акцій до прибутку компаній. Багато стартапів витрачали кошти більше, ніж заробляли. Вони запевняли, що найважливішими є трафік, кількість кліків та обсяги продажів, а прибуток прийде згодом.

Внаслідок цього доля активів американських сімей, інвестованих у фондові ринки, значно збільшилася.

У середині 90-х років ситуація з фінансуванням компаній у сфері доткомів все більше почала скидатися на фінансову піраміду. Аналітики з Wall Street, усвідомлюючи, що бізнес-модель певних компаній є нерентабельною, продовжували радити інвесторам вкладати в них капітал. Зростання популярності призводило до підвищення вартості акцій.

Серед таких аналітиків виділявся Річард Лоуренс, який зробив ставку на DotNext, передбачивши її зростання та успішний вихід на фондовий ринок. Він усвідомлював, що компанія стикається з серйозними фінансовими труднощами, проте гучна рекламна кампанія змусила його закрити очі на ці обставини.

У приватній розмові з Лоуренсом та Кемпбелл переконував, що "інтернет змінює все" і прибутки з'являться пізніше. А поки компанія інвестує майже всі залучені кошти в рекламу та операційну діяльність.

Для досягнення цих цілей DotNext залучила маркетолога Сару Дойл. Її основним завданням стало підвищення кількості реєстрацій на сайті та поліпшення впізнаваності бренду. Компанія не економила кошти на маркетингових заходах. Склався враження, що управління бізнесом здійснюють переважно спеціалісти з маркетингу та PR, а не операційні директори.

У певний момент вартість акцій перестала мати значення — вона просто невпинно зростала. Лоуренс продовжував інвестувати все більше, впевнений у безмежному підйомі. Сара помітила, що витрати виходять з-під контролю, але загальна ейфорія не дозволяла їй усвідомити реальність.

"Ми витратили значну суму на рекламу, включаючи замовлення реклами під час Супербоулу. Також ми проводили корпоративні заходи, запрошуючи найвідоміших голлівудських зірок і створюючи справжнє видовище. Ідея організовувати вечірки не була моєю, я натрапив на неї в Pets.com," - згадує Кемпбелл.

10 березня 2000 року технологічний індекс Nasdaq досяг рекордних 5048 пунктів. Лише через десять днів ринок почав своє падіння. Спочатку це сприймалося як звичайна корекція, але з часом стало очевидно, що інвестори більше не вірять у доткоми, як раніше. Тепер їхньою увагою були реальні фінансові результати компаній, яких виявилося недостатньо.

Квітень 2000 року запам'ятався як місяць паніки на фондових ринках. Акції таких гігантів, як Amazon, Yahoo і eBay, які ще нещодавно виглядали непорушними, почали стрімко падати, втрачаючи десятки відсотків своєї вартості. Менші компанії зникали ще швидше: інвестори масово позбувалися всього, що містило в собі суфікс ".com". Pets.com, eToys, Webvan, theGlobe.com — всі ці фірми функціонували виключно завдяки інвестиціям, а їхні бізнес-моделі ґрунтувалися на обіцянках про світле майбутнє.

Основною причиною стрімкого зниження фондового ринку стало загальне економічне становище в США. Підвищення рівня інфляції змусило Федеральну резервну систему підняти облікову ставку з 4,8% до 6% за рік. Незважаючи на те, що це підвищення не здавалося катастрофічним, воно суттєво вплинуло на економіку, оскільки до цього часу низькі ставки сприяли росту споживчих витрат.

Американці активно брали кредити, витрачаючи більше, ніж заробляли. Обсяг споживчих кредитів зріс із 800 млрд дол. у 1991 році до 1,7 трлн дол. у 2000-му. Іпотечне та корпоративне кредитування також різко зросло, що робило економіку вразливою до підвищення ставок.

Підвищення вартості запозичень зробило інвестиції в ризиковані активи менш привабливими, що спричинило відтік капіталу з фондового ринку. Це особливо вдарило по дотком-компаніях, які мали слабкі фінансові показники та залежали від венчурного капіталу. Інвестори почали виводити кошти, і фондовий ринок швидко втратив довіру до технологічного сектору, що призвело до краху багатьох компаній.

Кемпбелл до останнього намагався переконати ринок у життєздатності своєї компанії, але грошей не залишилося. Лоуренс втратив сотні мільйонів, а Сара опинилася серед звільнених, кількість яких тоді становила 200 тисяч осіб.