Життя в Білопіллі: Ми чули крики "Вовки!" так багато разів, що страх втратив для нас своє значення.

Що відбувається в прикордонному містечку на Сумщині, мешканців якого ще понад рік тому закликали евакуюватися

Редакторка газети "Білопільщина" Наталія Калініченко минулоріч у травні розповідала Укрінформу, що не хоче виїжджати з міста принципово. Більше того, вона й досі разом із командою готує та видає районну газету. У прикордонному Білопіллі нині - дві тисячі мешканців, а до повномасштабної війни було 16 тисяч. Пані Наталія розповідає, що білопільці, залишаючи рідне місто через російські атаки, здебільшого далеко не виїжджають. А за нагоди намагаються повертатися додому, щоби взяти речі, попорпатися на городі.

Після завершення офіційної евакуації багато людей вирішили повернутися.

Протягом року, від моменту оголошення евакуації, ситуація залишалася більш-менш "стабільною", - ділиться Наталія Калініченко. - Минулого травня, а також у червні й липні, ворог періодично атакував Білопілля, в основному, використовуючи КАБи та РСЗВ. Це призвело до численних руйнувань, жертв і поранених. Влітку ці обстріли припинилися, і багато людей повернулися, щоб зайнятися городництвом, доглядом за худобою та відновленням своїх домівок...

Утім, продовжує пані Наталія, вже в листопаді в місті запровадили примусову евакуацію для сімей із дітьми. Це був ще один сигнал білопільцям, аби були готовими до поганого розвитку подій. Тоді люди почали виїжджати активніше.

Цієї весни місто зазнало ще більшого відтоку населення через серію російських атак. Найбільш відчутні наслідки мали удари в квітні та травні, коли постраждали ринок і рейсовий автобус, що перевозив цивільних. Наразі в містечку на прикордонні Сумщини залишилися переважно люди старшого віку, які намагаються втримати своє господарство, адже воно є їх єдиним джерелом доходу. Також тут залишилися працівники критично важливих служб, такі як медики, пожежники, працівники місцевої ради та підприємці, які продовжують вести бізнес у магазинах і на ринку, - зазначає співрозмовниця.

За її словами, вулиці в місті не порожні, але ними й не гуляють.

Вийшли на ринок, швиденько закупили все необхідне – і назад додому. Усі ходять із гаджетами, стежать за ракетами – куди летять і звідки. Навіть після обстрілу на ринку залишаються люди, що продають розсаду, корми для тварин та засоби для обробки городів... Я ледь не заплакала минулого тижня, коли побачила чоловіка, чий торговий намет знищили внаслідок удару. Він все ще приїжджає на ринок і торгує прямо з автомобіля. Жінки пропонують м'ясо, молоко, яйця. Життя триває... "Тю, це ж "саушка", ти що, не розумієш, чи погано чуєш?", - звичайна розмова на ринку в Білопіллі про те, що летить, - зазначає Наталія Калініченко.

У Сумах спостерігається сплеск попиту на оренду житла.

Евакуйовуючись, білопільці не виїжджають далеко від свого містечка, зауважує співрозмовниця. Мало хто вирушає за межі області чи за кордон.

- Їдуть у сусідні села, в радіусі 10 км від дому. Найдалі - у Ромни чи Суми. До родичів, друзів, просто добрих людей, які кажуть, що можуть здати житло. І періодично повертаються за необхідними речами додому, в Білопілля, - розповідає пані Наталія.

Зазначається, що в прифронтових Сумах через активний потік переселенців суттєво зросли ціни на оренду житла. Вартість однокімнатної квартири для оренди досягає практично таких же показників, як у тилових містах Ужгороді чи Львові, становлячи близько 10 тисяч гривень на місяць і більше.

Наталія Калініченко зазначає, що до редакції газети "Білопільщина" звертається чимало людей з бажанням допомогти, пропонуючи житло для жителів прикордонних районів.

Кажуть, що я родом із певного села, де на нашій вулиці розташовані дві житлові оселі. Часто в селах можна знайти приватні будинки, які здають лише за комунальні витрати. Загалом, цивільним особам досить легко знайти місце для проживання. Але військовим значно складніше орендувати квартиру або будинок, - зауважує він.

"Тобі необхідно мати запасний план."

В Сумській області, згідно з інформацією обласної військової адміністрації, проживає приблизно 98 тисяч осіб, які перемістилися з інших регіонів через війну. Як зазначила співрозмовниця, в регіоні відбулося три значні етапи переселення.

- Велика Писарівка навесні минулого року, восени - Миропілля та Краснопілля, і цьогоріч із березня знову посилився виїзд із Білопілля. Працює це так, що прийняти рішення виїхати з рідної хати людей спонукає не офіційне оголошення евакуації від місцевої влади, а те, що вони чують та бачать. Внутрішньо кожен готовий до моменту, коли потрібно буде залишити дім, щоби врятувати своє життя. Тому оголошення офіційної евакуації - це своєрідний заклик, що ти маєш мати план "Б": куди виїжджатимеш у випадку необхідності. Ще ні одну хату не врятувало від російської ракети те, що господар тримає її кут, - ділиться пані Наталя місцевою приказкою.

Зауважує, що коли у квітні до Білопілля почали долітати російські дрони на оптоволокні і бити по цивільних автівках, тривожність у місцевих значно зросла та почала спонукати до дій.

6 травня відбувся перший обстріл центральної частини міста. Відтоді вогонь ведеться практично щоденно, як вдень, так і вночі. Сильно вразив психіку обстріл ринку та загибель дев'яти наших співгромадян у маршрутці. Це були люди, які евакуювалися та оселилися в Сумах, а тепер поверталися додому за особистими речами. Багато хто так і робить: час від часу повертається, щоб нагодувати собак, попрацювати на городі тощо. Евакуйовані жителі прикордонних районів постійно пересуваються туди-сюди.

НА ДОРОГАХ БУДУЮТЬ ПРОТИДРОНОВІ СІТКИ

Основною перешкодою для роботи та причиною пошуків житла за межами Білопілля є ненадійний зв'язок, стверджує пані Наталія. У центральних районах ситуація з інтернетом більш-менш прийнятна, але в деяких інших частинах міста вона залишає бажати кращого. Інтернет мені потрібен не лише для роботи; без нього важко залишатися в курсі місцевих новин і подій. Коли немає можливості слідкувати за інформацією, неясно, що відбувається навколо: ми чуємо постріли, але не знаємо, звідки вони, чи це наші, чи ворожі. Ця невизначеність у зв'язку стає ще однією причиною, через яку люди змушені залишати свої домівки, навіть якщо в них є електрика, газ, вода та працюють магазини.

Такі проблеми зі зв'язком у Білопіллі через те, що перебиті ЛЕП та інші комунікації. Проте люди, які тут лишаються, дуже добре спілкуються та підтримують одне одного.

- Якщо хтось їде в Суми - підвозимо, або ж купуємо продукти за списком, ліки, корм попугайчикам тощо. Пакуємо торби, а потім розвозимо містом. Можна бути певним, що поки тебе два-три дні не буде, бо треба готувати газету, сусідка погодує собаку, - додає.

Після обстрілів, за можливості, жителі документують руйнування та пересилають світлини власникам постраждалих будинків.

На дорогах у місті та поза ним теж небезпечно.

- Багато дронів літає, треба бути уважним. Зараз уже будують антидронові сітки на дорогах. Також у місцевих пабліках рекомендують, з якої сторони варто заїжджати в місто чи виїжджати.

Загалом, каже пані Наталя, настрої в білопільців різні.

Дехто поширює теорії змови, стверджуючи, що нас навмисно виселяють, щоб створити зону для військових дій. Інші запитують: "Куди ж мені їхати?" і залишаються на місці...

Співрозмовниця зазначає, що корективи на картах DeepState істотно впливають на людей.

- Те, що ви бачите в ЗМІ та соцмережах, ми чуємо в реальності. Бо 7-10 кілометрів - не так уже й далеко. Це додає тривожності, якогось смутку та безвиході. Зрозуміло, що все страшно і дуже неприємно. Утім, у білопільців уже є певний імунітет до цих наступів. Адже перший нам обіцяли торік до 9 травня. Потім було ще кілька. Всі "експерти" з прогнозами та датами наступів, насправді, роблять ведмежу послугу місцевим. Бо ми - як у тій казці про хлопчика та вовків, більше не реагуємо на алярм: "Вовки!" Уже виробили певний імунітет до небезпеки. Це нормально в таких умовах життя, з постійною тривожністю, - інакше можна зійти з розуму. Але я весь час сварюся на цих "експертів", бо, зрештою, може бути, як у народній казці: коли таки прийдуть вовки, то ніхто не зреагує на попередження.