Переформулювання позиції США стосовно підтримки України та два механізми протидії Путіну. Інтерв'ю з дипломатом Веселовським напередодні зустрічі Трампа та Зеленського.
Вашингтон дедалі більше демонструє намір перейти від дипломатичних зусиль до реального тиску. На нещодавньому засіданні "Рамштайн" міністр оборони США Піт Гегсет зазначив, що якщо війна в Україні не наблизиться до свого завершення, Сполучені Штати разом з партнерами "змусять Росію платити". Хоча він не вказав конкретні дії, підкреслив, що зобов'язання НАТО "швидко реалізуються у практичні можливості", що є явним натяком на надання далекобійних озброєнь. Одночасно Гегсет озвучив нову формулу: "Європа фінансує, США забезпечують, НАТО постачає" - що підкреслює суть нової стратегії підтримки України.
Пентагон, за даними NYT, уже готує план передачі Києву ракет "Томагавк", що може стати точкою неповернення у політиці Трампа. Адже, попри його традиційне небажання втягувати США у війну, нинішня риторика Гегсета явно віддзеркалює позицію президента: після "миру на Близькому Сході" Трамп прагне завершити й інший затяжний конфлікт - війну Росії проти України.
Європейці розглядають це як сигнал: Трамп готовий до дій. Після угоди між Ізраїлем і ХАМАС він усвідомив, що тиск є єдиним ефективним способом. Погроза щодо можливого постачання "Томагавків" Україні має змусити Путіна принаймні сісти за стіл переговорів. Сам Трамп підтвердив це, заявивши, що "якщо конфлікт не буде вирішений, США можуть направити ракети до Києва".
Очікується, що 17 жовтня у Вашингтоні Трамп прийме Зеленського. Це буде їхня третя зустріч і, ймовірно, спроба визначити нову формулу американської участі: не нескінченна фінансова допомога, як за Байдена, а вибірковий тиск зброєю. Якщо США дозволять союзникам у НАТО передати "Томагавки" Україні, це стане наймасштабнішим кроком військової підтримки з боку адміністрації Трампа - й потенційним сигналом для Німеччини та інших партнерів ЄС.
Тепер постає важливе запитання: чи зможе це зупинити Путіна, чи, навпаки, призведе до ще більшої ескалації з його боку? Відповідь на це питання, очевидно, вплине не лише на результат війни в Україні, але й на формування нової системи безпеки в Європі.
Своїми думками щодо цих питань в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA поділився дипломат, надзвичайний і повноважний посол України, представник України при ЄС у 2008-2010 роках Андрій Веселовський.
Напередодні відбулося чергове засідання "Рамштайн", і на ньому вперше був присутній міністр оборони США Піт Гегсет. Його риторика вразила кардинальними змінами в порівнянні з попередніми зустрічами за часів президентства Трампа. По-перше, він звернувся до всіх союзників, включаючи тих, хто ще не надав допомоги Україні, з закликом почати постачання. Принцип простий: Європа фінансує, США забезпечують, а НАТО реалізує. По-друге, Гегсет висловив чітку загрозу на адресу Москви, зазначивши, що якщо конфлікт не буде вирішено найближчим часом і не з’явиться перспектива миру, США разом із партнерами "вживуть заходів, які призведуть до значних витрат для Росії". Яке ваше ставлення до такої еволюції позиції Сполучених Штатів?
- У Сполучених Штатах діє чітка управлінська вертикаль. Якщо президент Трамп каже, що когось треба хвалити - усі хвалять. Якщо каже, що треба "звалити" - усі "звалюють". Тому виступ Гегсета у Брюсселі - це, власне, не його особиста позиція, а відображення думки Трампа, який використовує такі заяви не для моралі чи геополітики, а для бізнесу. Чим більше грошей витратять європейці, тим більші прибутки отримають американські оборонні корпорації - і американський бюджет.
Все досить зрозуміло: жодної політики, жодних емоцій, ані особистих симпатій чи антипатій. У Гегсета немає місця таким речам. Це просто інструмент. Не хочу порівнювати міністра оборони з молотком, але це точно аналогічно. Президент Трамп використовує його, щоб вдарити по потрібним точкам — європейським бюджетам і їхній готовності підкорюватись. Це політичний та фінансовий тиск, замаскований під "допомогу Україні".
- Чи можемо ми говорити, що США все ж починають активніше залучатися саме до війни?
США продовжують отримувати вигоду від інвестицій. І на цьому все. Близькосхідна стратегія перетворилася на бізнес-проект. Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Бахрейн та Катар всі бажали завершення конфлікту між Палестиною та Ізраїлем, оскільки він гальмував їхній економічний прогрес, відлякував інвесторів і дестабілізував суспільства. Трамп пообіцяв їм мир і в результаті отримав величезні вливання в американську економіку. Це сотні мільярдів доларів. Найголовніше - це капітал, що надходить з монархій.
Тепер, коли ситуація в Близькому Сході тимчасово стабілізувалася, Трамп починає шукати нові можливості для прибутку в Європі. У вересні країни Європи витратили на американську зброю два мільярди доларів, а в жовтні ця сума вже перевищила мільярд, і при цьому місяць ще не закінчився. У Брюсселі постійно лунає вимога про збільшення фінансування та залучення нових учасників. І цей процес, ймовірно, триватиме щомісяця. Путін, здається, не має наміру зупиняти конфлікт, тому "кормушка" продовжує працювати. Варто зазначити, що Великобританія та Франція не беруть участі в цих закупівлях, оскільки прагнуть продавати свою власну зброю. Данія, Фінляндія та Естонія не мають чим запропонувати, тому змушені платити. Великі країни, тим часом, не роблять цього. Отже, тут йдеться не про залучення США до війни, а про створення нового джерела доходів під слоганом "Захистимо Україну".
- А може це ще й тому, що перший варіант, тобто "російське корито", поки що не спрацював? Трамп розраховував на економічну взаємодію з Путіним, але, схоже, не отримав того, що хотів. І тоді американці переключилися на формулу "Європа платить - Америка виробляє - НАТО постачає"?
Звичайно. Трамп вважав, що Путін є людиною, яка мислить стратегічно. Але насправді виявилося, що Путін керується стратегічною жадібністю. Це зовсім інша справа. У нього був шанс укласти угоду: мовляв, я зупиняюся, ми з тобою ділимо сфери впливу, ви конкуруєте з китайцями на моїх територіях, а я вирішую, хто заплатить більше. Але Путін пропустив цю можливість — чи то через жадібність, чи через страх, це вже інше питання.
Тепер Трамп намагається повернути ситуацію до критичної точки. Причина – можливі вигоди від співпраці з Росією, які значно перевищують ті, що можна отримати від закупівлі зброї в Європі. Європейські країни вже потрапили в залежність, налякані і слухняні, тому навряд чи чинитимуть опір. Головна стратегічна мета Трампа полягає в тому, щоб змусити Росію співпрацювати з США. Для досягнення цієї мети він використовує два ключові інструменти: по-перше, позбавлення Москви доступу до зовнішніх енергетичних ринків, зокрема китайського та індійського; по-друге, постачання зброї Україні. Це одночасно є бізнесом і інструментом тиску. Американські компанії також тестують нові види озброєнь в Україні, що дозволяє їм зекономити ресурси, не витрачаючи їх на внутрішній ринок.
Чи зможе Трамп переконати Путіна здійснити цей "зворот" – час покаже. Проте моя інтуїція підказує, що це малоймовірно. Путін занадто глибоко застряг у своїй мобілізаційній параної, і тепер його агресія торкається не лише України, а й Європи в цілому.
Чи означає призупинення конфлікту на Близькому Сході для нас щось позитивне?
- Це безперечно позитив. Насамперед тому, що увага світової громадськості знову перемикається на Україну. Усі світові медіа, громадські рухи, університети - місяцями говорили лише про Газу. Про Україну забули. А саме суспільна увага створює політичний тиск. Якщо вулиці мовчать - уряди не діють.
Тепер, коли конфлікт там вщух, увага знову звертається на нас. Це має велике значення. Крім того, є ймовірність, що Нетаньягу зменшить свою відкриту прихильність до Москви, оскільки Сирія знову налагоджує зв’язки з Росією — ще один важливий сигнал. Таким чином, для нас це безумовно позитивна зміна.
Відомо, що Китай та Індія підтримують Путіна, що дозволяє йому продовжувати війну. Проте нещодавно Трамп повідомив, що прем'єр-міністр Індії Моді запевнив його, що країна більше не буде імпортувати російську нафту. Однак Міністерство закордонних справ Індії опублікувало відповідь, заявивши, що їхні дії спрямовані виключно на задоволення потреб споживачів. Отже, їх позиція залишилася невизначеною. Чи має Трамп можливість переконати Індію змінити свою політику?
- Це навряд. Навіть якщо Моді сьогодні дасть наказ державним компаніям скоротити закупівлю російської нафти - заводи ж не можуть стояти без сировини. Потрібно укладати нові контракти, а це не тиждень і не місяць. На світовому ринку немає "вільної" нафти - у Саудівській Аравії вона давно законтрактована. Тому Моді міг і не брехати: завтра вони справді куплять на сто барелів менше, післязавтра - на тисячу, а через три роки, може, й припинять зовсім. Але через три роки Трампа вже не буде. Крім того, завжди можна сказати: "Державні компанії не купують, але приватні - так". І все знову зійдеться.
Сьогодні, 17 жовтня, відбудеться зустріч між Зеленським і Трампом у Вашингтоні. Які у вас прогнози щодо можливих результатів цієї зустрічі? Напередодні Трамп зазначив, що Україна має намір перейти в наступ, і натякнув на необхідність ухвалення певних рішень. Це може свідчити про те, що якісь важливі кроки вже обмірковуються?
Усі ці дії мають безпосередній зв'язок із ситуацією на Близькому Сході. Трамп закрив один з напрямків і тепер намагається знайти нові способи використання своєї енергії та медійної уваги. Україна стає ідеальним кандидатом для цього. Проте я не можу передбачити, чим все це завершиться. Ці дискусії є досить непрозорими. Можливо, незабаром ми почуємо щось на зразок: "Ми провели відмінну зустріч, я тепер краще усвідомлюю причини, чому українці борються. Скоро ухвалю рішення". І на цьому все. Оптимізм є, але результатів немає.
Теоретично, Україні можуть передати наземні пускові установки для ракет "Томагавк". Можливо, вони вже в дорозі з Німеччини. Проте, навіть якщо це станеться, кількість і якість цих систем не зможуть істотно вплинути на ситуацію та поставити під сумнів стабільність російської держави. Не слід забувати, що Росія має величезний запас ракет середнього та дальнього радіусу дії. Наприклад, якщо міжконтинентальна балістична ракета "Ярс" буде запущена з Камчатки, вона може знищити не просто будівлю в Сумах, а ціле місто. Ми неодноразово захоплювались новинами про "Леопарди", "Хаймарси", а тепер і "Томагавки". Але всі ці системи - лише інструменти. Справжні зміни можуть настати лише за умови активної участі США, якої на даний момент не спостерігається. Зараз ми можемо покладатися лише на європейську підтримку.
Як виглядає справжня участь США?
- Повітря. Небо закривається, і все завмирає. Якщо НАТО або хоча б деякі його члени візьмуть на себе цю відповідальність, то російська агресія втратить свою мету. І тоді можна буде оголосити: з 1 листопада небо закрито. І крапка. Однак, на жаль, поки що ми не сподіваємося на таке рішення.
А якщо припустити, що Трамп дає свою згоду, це може стати "зеленим світлом" для Німеччини на передачу "Таурус"?
- По суті, ці ракети взаємозамінні. "Тауруси" летять ближче, а "Томагавки" - далі. Але за своєю потужністю вони майже ідентичні. Якщо США дадуть нам хоча б пів сотні "Томагавків", "Тауруси" вже не матимуть вирішального значення. Тим більше у США таких ракет - понад п'ять тисяч, а в Німеччини всього три-чотири сотні. І нових вони не виробляють - принаймні публічної інформації про це немає. Тож Берлін навряд чи буде ними ділитися. Тим більше нині, коли підтримка канцлера Мерца дорівнює рейтингу "Альтернативи для Німеччини", політично ризикувати йому просто невигідно.
- Щодо реакції Росії. Очевидно, це буде ескалацією. Хоча, чесно кажучи, риторика Кремля все ще помітно "протрампівська". Навіть миролюбна, якщо так можна сказати. Якби щось подібне заявляли європейці - Путін уже б гримів ядерними погрозами. Натомість він заявляє, що відкритий до переговорів і "мирного врегулювання українського конфлікту". Причому - "на базі домовленостей в Анкориджі". Як ви думаєте, якщо у Вашингтоні буде позитивне для нас рішення - як Путін відреагує? Трамп же намагається змусити його до перемовин, це очевидно. Але чи піде Путін на них під тиском?
Ні, це не вигідно для Путіна. Для нього переговори означають визнання власної слабкості, а слабкий Путін втрачає свою сутність. Про це, до речі, вже давно говорять експерти. Але Трампу не потрібно, щоб він сам сідав за стіл переговорів. Пригадайте, хто саме підписував "угоди" щодо Трампової стратегії на Близькому Сході? Не ХАМАС, а формальні представники, без участі основних супротивників. Так само може бути і в цій ситуації. Досить, щоб генерал Герасимов зустрівся з генералом Сирським і підписав документ про припинення вогню. І на цьому все закінчиться. Путін може залишитися взагалі осторонь від цього процесу.
- Питання щодо президента Туреччини Ердогана. Від початку війни він позиціонує себе як потенційного миротворця. І під час угоди на Близькому Сході він теж був серед підписантів - Туреччина фігурувала поруч із США та Катаром. Трамп каже, що його поважають і в Москві, і в Києві. Чи може він стати посередником і тут - скажімо, зібрати у Стамбулі чи Анкарі військових представників різних країн, які підпишуть припинення вогню?
Туреччина може виконувати роль майданчика для переговорів або бути асистентом, але не може виступати як гравець, який реально впливає на прийняття рішень. Навіть Сі Цзіньпін не володіє істотним впливом на Путіна. Рішення про війну проти України Путін ухвалює самостійно, у своїй свідомості. Інші учасники можуть тільки висловлювати свої думки, надавати поради або "висловлювати занепокоєння". Якщо Ердоган вирішить підтримати Україну, це лише призведе до погіршення ставлення Путіна до нього, проте не вплине на рішення щодо війни. Зупинити Путіна може тільки активна участь США та НАТО, зокрема – закриття неба. Як тільки Вашингтон оголосить про закриття неба, більшість європейських країн миттєво підключиться до цієї ініціативи.
- Чи може Трамп піти на цей крок, якщо Путін проігнорує його останні спроби тиску?
Це залежить від того, які наслідки можуть виникнути для України. Якщо, наприклад, після рішення Трампа ми отримаємо більше військової підтримки, а Росія у відповідь почне завдавати ударів по Києву, Дніпру, Запоріжжю та Верховній Раді - в результаті чого місто перетвориться на руїни - це, можливо, змусить американців сказати: "Все, закриваємо небо". Або, не дай Боже, якщо на фронті станеться прорив - скажімо, у Дніпропетровській чи Запорізькій області. Але поки що ми ще не дійшли до цього. Трамп - складна особистість, незважаючи на те, що може здаватися інакше. За його, на перший погляд, безглуздими висловлюваннями ховається холодний, безжальний і далекоглядний бізнесмен. Це людина, яка все ретельно прораховує, і все це є частиною одного глобального, дуже продуманого плану.