Що стало причиною розколу в коаліції Туска і яку роль у цьому відіграє новий президент Польщі?
У політичному житті Польщі знову відчувається наближення серйозної кризи.
Центральний комунікаційний порт перетворився на арену конфлікту між різними політичними концепціями. Це найбільший інфраструктурний проект, що залишився незавершеним з часів правління партії "Право і справедливість".
Зусиллями президента Кароля Навроцького, за яким стоїть опозиційна партія "Право і справедливість", проєкт знову реанімували.
У парламентській коаліції, яку очолює прем'єр Дональд Туск, сподівалися оперативно провалити законопроєкт, але цього не сталося. Це стало можливим завдяки підтримці деяких представників владної коаліції.
Про тріщини в коаліції Дональда Туска і шанс для опозиції Польщі, читайте в статті експерта-міжнародника Станіслава Желіховського Повстання проти Туска? Чому польська коаліція стала як ніколи близька до розвалу. Далі - стислий її виклад.
Центральний комунікаційний порт (ЦКП) - польський мегапроєкт, який розроблявся ще за правління партії "Право і справедливість" (хоча ідея виникла раніше) як символ великої Польщі, що проривається в інфраструктурному плані.
Проте для партії "Право і справедливість" ("ПіС") цей проєкт має не лише інфраструктурне, а й політичне значення.
У ході виборчої кампанії президент Кароль Навроцький, який на той момент виступав як незалежний кандидат з підтримкою "ПіС", висловив бажання повернути цю інвестицію до первісної концепції, запропонованої Ярославом Качинським.
Для діючого уряду Дональда Туска Центральна комісія з питань політики є суттєвим випробуванням.
З одного боку, мільярдні вливання в мегапроєкт можуть виглядати як безвідповідальність у часи безпекових викликів, а з іншого - категоричне "ні" може відштовхнути поміркованих виборців, які прагнуть бачити Польщу сучасною, конкурентною та інтегрованою з Європою.
Ситуація з Центральним комунікаційним портом поставила під сумнів стабільність коаліції, яка і без того переживає важкі часи.
Важливим моментом стало голосування 26 вересня, під час якого Сейм відхилив ініціативу "Лівиці" про відмову в першому читанні президентського законопроєкту, що стосується забезпечення будівництва ЦКП.
Результати голосування продемонстрували наявність внутрішнього розбрату серед членів більшості.
Серед депутатів, які висловилися проти, налічувалося 9 представників партії "Польща-2050", що є молодшим партнером у коаліції. Серед них був і лідер партії, маршалок (спікер) Сейму Шимон Головня.
Сучасний контекст, що оточує Головні, вимагає окремого аналізу, оскільки він безпосередньо висловлює свої нові політичні прагнення.
Слід зазначити, що восени 2023 року Головню обрали головою Сейму, проте його термін обмежений лише двома роками. Восени 2025 року він передасть свої обов'язки представнику "Лівиці".
Посада спікера відігравала важливу роль у досягненні успіху на президентських виборах, однак його кандидатура виявилася явно невдалою.
Актуальні низькі рейтинги Головного та його політичної сили викликають занепокоєння щодо їхнього майбутнього в політиці.
На цьому фоні маршалок Сейму оголосив, що подав свою кандидатуру на посаду верховного комісара ООН у справах біженців, хоча сам не має великої впевненості в успіху цього призначення.
Складається враження, що маршалок Сейму прагне забезпечити собі альтернативний шлях: у разі загострення внутрішніх суперечностей у коаліції, він може розглядати нові можливості не лише у Варшаві, а й у міжнародних організаціях.
Події в Сеймі і нові амбіції маршалка показали, що коаліція радше нагадує тимчасовий пакт, аніж міцний союз, і має тріщини, які важко замаскувати навіть найкрасивішими словами про єдність.
І кожна нова тріщина стає можливістю для опозиції, що прагне розділити коаліцію.
Суперечності між президентом Навроцьким та урядом Туска явно не сприяють зміцненню українсько-польських відносин.
І що ще важливіше, у поточному конфлікті перевагу має президент, який значно більш скептично ставиться до України.
