Енергетичні громади — це шлях до зміцнення енергетичної стабільності населених пунктів.

Енергетичні кризи, викликані війною в Україні, вплинули на кожну родину та підприємство. Споживання електроенергії перетворилося на справжнє питання виживання. Навіть якщо обстріли припиняться, відновлення енергетичної інфраструктури потребуватиме значного часу та зусиль.

У таких обставинах кардинальна зміна енергетичної системи стає не лише стратегічно важливим питанням, але й критично необхідним завданням. Україна вже офіційно оголосила про свій намір розвивати розподілену генерацію — принаймні на рівні державних політик і стратегій. Проте на практиці громади, підприємства та домогосподарства досі не мають ефективних механізмів підтримки для активного впровадження локальних енергетичних ініціатив.

В світлі передбачуваних ризиків, споживачі виявляються змушеними шукати нові варіанти, відмовляючись від централізованого постачання. Одним з найбільш перспективних підходів у цьому контексті є формування енергетичних спільнот.

Енергетична спільнота -- це об'єднання громадян, бізнесу або муніципалітетів з метою спільного виробництва, зберігання, споживання й продажу енергії, переважно з відновлюваних джерел (ВДЕ). Такі об'єднання можуть діяти в межах централізованої енергосистеми або функціонувати як автономні мікромережі, наприклад, забезпечувати електрикою або одночасно і теплом школу, лікарню чи ціле село навіть під час повного блекауту.

Ця модель -- приклад практичного втілення європейських підходів у сфері енергетики. Створення енергетичних спільнот передбачене нормативною базою Європейського Союзу, зокрема Директивою 2018/2001 (RED II) про сприяння використанню ВДЕ та Директивою 2019/944 про правила внутрішнього ринку електроенергії. В Україні правовий статус енергетичних спільнот досі не визначено. Проте попит на такий інструмент вже існує.

Згідно з результатами соціологічного дослідження, більше 80% українців висловили підтримку ідеї створення енергетичної спільноти у своїх регіонах, незважаючи на те, що майже половина респондентів вперше дізналася про таку можливість. Проте Україні недостатньо лише повторювати європейські рішення. Частина стратегій, які добре працюють у мирних країнах, може виявитися неефективною в умовах війни або вимагати значного спрощення. Тому Україні важливо не копіювати європейські моделі в точності, а адаптувати їх до місцевих умов, враховуючи військові ризики, інституційні особливості та специфіку регіону.

На сьогоднішній день механізм "зеленого" тарифу, який передбачає фіксовану ціну викупу електроенергії, що її гарантує держава для виробників з відновлювальних джерел, втратив свою ефективність і вже не є привабливим для інвесторів у нові проекти ВДЕ. Внаслідок цього важливо акцентувати увагу на розробці альтернативних рішень, таких як локальне самоспоживання, енергообмін у рамках мікромереж, вигідні умови для підключення до електромереж, а також доступ до фінансування для кооперативів, об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) та місцевих громад. Крім того, необхідно запроваджувати пілотні аукціони для дистрибутивної генерації і створювати умови для навчання, технічної підтримки та реалізації проектів.

Проте вигоди від впровадження таких моделей значно ширші за економію на рахунках. Енергетичні спільноти підвищують енергонезалежність, сприяють стабільності постачання та забезпечують більшу передбачуваність витрат на енергоресурси. Водночас вони сприяють посиленню енергостійкості загальнонаціональної енергосистеми, бо зменшують втрати в мережах, розвантажують центральну генерацію, підвищують гнучкість системи та стимулюють її цифрову трансформацію. Крім того, це нові робочі місця, розвиток місцевої економіки та зростання ролі громад у формуванні енергетичної політики на місцевому рівні.

Створення енергетичної спільноти потребує значних ресурсів, інвестицій, технічної та юридичної експертизи, інженерного супроводу та координації з операторами системи розподілу. Тому критично важливо, аби держава не лише не перешкоджала розвитку таких ініціатив, а й активно формувала регуляторне та фінансове середовище, яке заохочує створення нових енергетичних моделей на місцях.

Для того щоб енергетичні спільноти перетворилися з окремих випадків на загальне явище, потрібно вирішити ряд комплексних проблем у сфері законодавства та державного управління.

Перш за все, важливо створити національну концепцію енергетичних спільнот, яка міститиме адаптовані визначення та моделі, зокрема для енергетичних кооперативів, спільнот, що займаються відновлювальною енергією, а також для громадських організацій. Ця концепція повинна чітко окреслити права, обов'язки та фінансові й організаційні можливості для всіх учасників.

Не менш важливо забезпечити адаптивність в організаційно-правових формах для таких ініціатив. Енергетичні громади повинні мати право функціонувати у вигляді кооперативів, об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, асоціацій, товариств з обмеженою відповідальністю або інших юридичних структур. При цьому внутрішні документи повинні гарантувати демократичні принципи управління, відкриту участь, соціальну спрямованість діяльності та обов'язкове реінвестування отриманих доходів в розвиток інфраструктури або задоволення потреб місцевої громади.

Енергетичні громади повинні мати можливість отримувати пільгову участь у державних програмах підтримки, зокрема в конкурсах та програмах, що передбачають спрощені процедури. Відповідно до рекомендацій Європейської комісії (CEEAG) та Енергетичного співтовариства, держава може організовувати спеціалізовані аукціони виключно для таких громад або навіть надавати фінансову підтримку малим проєктам без проведення конкурсів. Також доцільно впроваджувати соціальні критерії відбору, які враховують участь громади, створення нових робочих місць та локальний вплив.

У майбутньому доцільно розробити спеціальну державну ініціативу для підтримки енергетичних спільнот, яка передбачатиме:

Необхідно також включити існуючі інструменти децентралізації в енергетичному секторі, такі як механізми активного споживання, агрегації та малі розподільчі системи, у комплексну політику підтримки енергетичних громад.

Слід також звернути увагу на аспект енергетичного управління. Якщо енергетична громада має намір реалізувати надлишки електроенергії в загальну мережу, їй необхідно мати відповідні інструменти для балансування, планування та ринкової торгівлі. Важливо створити внутрішню систему енергетичного планування, здатну ефективно прогнозувати обсяги споживання енергії, пікові навантаження та зміни погодних умов. Крім того, потрібні фахівці, які добре розуміються на функціонуванні енергетичних ринків і можуть взаємодіяти з їх учасниками. Без цього модель не зможе бути стабільною в довгостроковій перспективі.

Основою функціонування енергетичної спільноти є довіра між учасниками та стратегічне планування. Це новий тип соціальної інфраструктури, яка відрізняється своєю адаптивністю та стійкістю. Вона являє собою локалізовану енергетичну мережу, що діє на засадах сталого розвитку, справедливості та енергетичної безпеки. Така система поєднує інноваційні технології з екологічно чистими підходами, що сприяє формуванню стабільного та передбачуваного енергетичного майбутнього.

Впровадження цієї концепції на загальнонаціональному рівні, а не лише в рамках окремих громад, вимагає наявності суб'єкта, здатного забезпечити належні регуляторні та фінансові умови. На сьогоднішній день для держави є важливим питання її готовності виконувати цю функцію або ж уникати відповідальності, залишаючи вирішення відповідних проблем на розсуд громадян. У цьому контексті надзвичайно важливим є підхід законодавців до розгляду існуючих законопроєктів щодо енергетичних спільнот: чи будуть вони лише формально інтегрувати визначення цих спільнот у національне законодавство для відповідності нормам ЄС, чи ж створять реальну правову основу для ефективної підтримки їхнього формування та подальшого розвитку.

У часи військових конфліктів і в процесі відновлення після війни енергетичні спільноти можуть виконувати роль не лише постачальника електроенергії, але й стати ключовим фактором для забезпечення енергетичної автономії, економічної стійкості та національної безпеки.