Ірина Мудра, ОП: Спеціальний трибунал для розгляду справ Росії у 2025 році не почне свою роботу, але можливі певні прогреси.
Коли ж почне функціонувати Спеціальний трибунал для розгляду справ Росії, чому досі не було пред'явлено ордер на арешт Путіна за військові злочини, як складеться ситуація з Монголією, яка відмовилася затримати російського президента, і коли Україна може розраховувати на отримання репарацій — про це в інтерв'ю РБК-Україна розповіла Ірина Мудра, заступниця голови Офісу президента.
Від початку повномасштабної агресії Росії Україна активно виступає за створення Спеціального трибуналу. Цей трибунал має стати платформою для судового розгляду справи проти керівництва Російської Федерації, її військових та пропагандистів, які вчинили воєнні злочини проти українського народу. Однак, уже протягом трьох років, Україні не вдається отримати чітку підтримку від міжнародних партнерів щодо цього питання, зокрема щодо скасування імунітету для кремлівської "тройки" – Володимира Путіна, Сергія Лаврова та Михайла Мішустіна.
Водночас Україна продовжує підтверджувати на міжнародних судових платформах причетність Росії до численних військових злочинів, що відбуваються не лише з 2022 року, а й з 2014 року. Українські юристи і дипломати вже досягли певних успіхів у цій справі, хоча не всі міжнародні інстанції мають єдину позицію з цього питання. Так само існують розбіжності щодо компенсацій для України у вигляді репарацій, які можна було б отримати з заморожених активів Росії за кордоном. Про створення Спеціального трибуналу, ордери на арешт Путіна за військові злочини та російські фінанси в інтерв'ю РБК-Україна розповіла заступниця голови Офісу президента Ірина Мудра.
- Спецтрибунал. Ми говоримо про це з нашими партнерами з початку війни і з початку війни пропонували виключно модель ad hoc, тобто спеціальний трибунал під наш кейс. Наші союзники довго були проти, пропонували різні варіанти. Що зараз і коли можемо очікувати на запуск трибуналу?
Ідея виникла відразу після початку масштабного вторгнення в 2022 році, зосередившись на злочині агресії. Ми усвідомлювали, що Міжнародний кримінальний суд не має юрисдикції та повноважень для переслідування агресії проти України. На той момент Україна не ратифікувала Римський статут, як і Російська Федерація, що, на жаль, залишало МКС без можливостей діяти стосовно України. Тому на початку 2023 року була сформована коаліція держав, відома як Координаційна група, яка зосередилася на пошуку правових рішень для створення трибуналу. Сьогодні до складу цієї групи входять 41 країна.
Після переходу до Офісу Президента я очолила цей напрямок роботи і хочу відзначити, що ми досягли значного прогресу у створенні Спеціального трибуналу. За результатами зустрічей коаліції у Відні і Ризі, в яких я особисто брала участь, ми змогли нарешті узгодити модель Трибуналу. Він буде створений саме на підставі угоди з Радою Європи, адже саме щодо моделі Трибуналу - міжнародний він буде чи інтернаціоналізований, тривали запеклі дискусії. Тому модель на підставі угоди з Радою Європи буде вважатися міжнародною, тобто це буде міжнародний трибунал.
Ми також напрацювали можливі рішення стосовно питання імунітетів вищих посадових осіб країн-агресорів, які до цього часу лишались основною проблемою. Пам'ятаємо, що була частина країн цієї коаліції, яка категорично заперечувала можливість зняття імунітету з трійки головного політичного і військового керівництва держави-агресора, а частина країн наполягала на тому, що ніхто не має користуватися імунітетом, коли мова йде про злочин агресії.
Насправді ті країни, які наполягали на залишенні імунітету, аргументуючи тим, що це відповідає вимогам міжнародного права, і в нас немає, скажімо, підстав для порушення цих вимог, вони більше боялися створення прецеденту, який би потім міг бути використаний по відношенню до їхніх лідерів. Ми ж розуміємо, що для створення трибуналу немає строків давності, і у них було побоювання, що їхні лідери за якісь минулі події теж можуть бути притягнуті до відповідальності таким самим трибуналом, який може бути створений коаліцією інших держав.
Досить важкі були перемовини. Я можу сказати, що ми відійшли і від першої теорії, і від другої. Тобто, зараз немає чітких червоних ліній, що імунітет має бути чи імунітету не має бути. Всі ці деталі, на жаль, я не можу розкрити, тому що триває перемовний процес. Але нарешті у нас з'явилося розуміння щодо того, як це питання має бути висвітлено в статуті трибуналу, як до нього підходити. І створення самого трибуналу зараз є набагато реалістичнішим, ніж це було ще влітку цього року (інтерв'ю записано у грудні 2024 року - ред.).
Ми напрацювали певну дорожню карту з термінами, як ми бачимо створення цього трибуналу. Тому те, що я можу сказати відкрито - протягом 25-го року буде суттєве зрушення в питанні створення. Він не запрацює, але багато чого буде зроблено, погоджено і затверджено для того, щоб до кінця року мати розуміння щодо структури цього трибуналу, статутних документів, місця розташування і інших організаційних питань.
Процес формування трибуналу розвивається досить повільно. Як ви вважаєте, чи може геополітичний вплив Росії сприяти затримці цього процесу серед наших союзників? Мені здається, що в даному випадку їхня позиція є надто уповільненою.
- Наші партнери у всіх питаннях гальмівні, не тільки в цьому питанні. І в питанні компенсації, і в питанні конфіскації, і в інших питаннях. Насправді вони не живуть в цих реаліях, умовах, в яких живемо ми, тому для них це буденна справа, одна серед сотень задач, для нас це справа виживання і збереження країни і нашого народу. Те, що Росія намагається і робить все можливе, щоб у нас нічого не вийшло, це очевидно. Їхні наративи, їхня участь на майданчику Організації об'єднаних націй, звісно, це все показує. Вони хочуть, щоб ніяких юридичних механізмів створено не було.
Давайте згадаємо, як вони протистояли ратифікації Римського статуту. По-перше, це було закладено в проекті березневої угоди 2022 року, у якому передбачалося, що Україна повинна відмовитися від ратифікації Римського статуту, а також від своїх прагнень до НАТО та Європейського Союзу. Отже, абсолютно зрозуміло, чому Росія діє саме так, і вона використовуватиме всі свої ресурси, щоб запобігти досягненню Україною цих цілей.
Ми наразі встановлюємо нові прецеденти в міжнародному праві, яких раніше не існувало. Варто нагадати, що ухвалення Римського статуту та Кампальських угод зайняло майже десятиліття. Переговори між державами тривали протягом цього часу. Зібрати консенсус усіх країн – це непросте завдання, оскільки потрібно створити юридично зобов'язуючий документ, який має пройти через парламентську підтримку і ратифікацію. Це величезна праця. Однак я вважаю, що за останні три роки ми досягли значного прогресу.
- Я це розумію, просто питання в тому, що ми - жертви у цій війні, при цьому маємо доводити, чому трибунал над агресором на базі української судової системи, а не світової - це погана ідея.
Цю тему більше не розглядають. Ми також однозначно наполягаємо на тому, щоб не відбувалася передача справ. У нашій юрисдикції трибунал не буде створено.
Не так давно Європейський суд з прав людини офіційно визнав, що російські війська перебували на Донбасі та в Криму починаючи з 2014 року. Яке значення має це рішення для нас?
- ЄСПЛ встановив ключові факти, встановив, що на території під юрисдикцією РФ з 11 травня 2014 року є російські військові. ЄСПЛ відмітив присутність на Сході України російських формувань військових з квітня 2014 року і широкомасштабне розгортання російських військ на Сході України найпізніше з серпня 2014 року. ЄСПЛ також встановив, що Росія мала значний вплив на воєнну стратегію її маріонеткових адміністрацій, вона надавала зброю, і інше військове забезпечення так званим "ЛНР-ДНР", у значних кількостях, значних масштабах, з початку їх створення.
І, власне, в подальші місяці та роки Росія проводила артилерійські обстріли на запит окупаційних утворень. Тепер, завдяки рішенню ЄСПЛ, присутність російських військових на Донбасі і контроль Росії на цими територіями з 2014 року є першим підтвердженим юридичним фактом міжнародної судової інституції.
Юридична база дуже важлива для нашої аргументації у зовнішній політиці. За нашими аргументами вже будуть стояти юридичні факти. Не просто наше бачення чи наші звинувачення, а підтверджені міжнародно визнаною юридичною судовою інституцією юридичні факти, як відбувалася збройна агресія, коли агресія взагалі розпочалася, і які порушення прав людини здійснювала РФ.
Представники Російської Федерації та їхні прихильники на міжнародних форумах більше не можуть беззастережно стверджувати, що до 2022 року Росія не була причетна до конфлікту на Сході України. У зв'язку з цим, позитивне рішення Європейського суду з прав людини у міждержавних справах України проти Росії матиме не лише правові наслідки для країни-агресора, але й може призвести до введення додаткових санкцій різного характеру.
Таке рішення насправді дає Україні потужну зброю для подальших переговорів з міжнародними партнерами щодо того, що РФ порушувала і порушує права громадян на тимчасово окупованих територіях з 2014 року. Як наслідок, ми можемо говорити про виплати від агресорів тим, чиї права були порушені. Це, я нагадаю, є їхнім міжнародним обов'язком.
Ми знаємо, що вже існують рішення інвестиційних арбітражів, які набули чинності, стосовно компенсації збитків, завданих окупантами на тимчасово захоплених територіях. Тому, коли настане час для виплат, важливо нагадати нашим партнерам, що Росія не почала свою агресію проти України 24 лютого 2022 року, а розпочала її значно раніше. Хоча у нас немає відповідної резолюції ООН, що засуджує агресію Російської Федерації до 24 лютого 2022 року, рішення Європейського суду з прав людини надає нам вагомі підстави стверджувати, що агресія РФ почалася ще в 2014 році.
Навіщо нам потрібна ця резолюція ООН? Які переваги вона може принести?
Це визнання міжнародного співтовариства, що Росія почала проявляти агресію не з 2022 року, а вже з 2014 року. Проте на Генеральній асамблеї можуть виникнути суперечки, оскільки з 2014 по 2022 рік багато країн підтримували активні ділові зв'язки з Росією, які не були припинені. Як готовий світ визнати факт, що протягом усіх цих років вони мали стосунки з агресором? Це складне політичне питання.
- Ще в березні 2023 року МКС видав ордер на арешт Путіна і Львової-Бєлової (уповноважена при президенті РФ з прав дитини - ред.). Ордер стосувався незаконної депортації дітей з України в Росію. Пройшов рік і 8 місяців, прокурор МКС Карім Хан запросив у суду ордер на арешт прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху і його колишнього міністра оборони. Ордер стосувався воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Чому, на вашу думку, у той самий час МКС не видає ордер на арешт Путіна за аналогічні злочини, які він скоює в величезних масштабах вже як мінімум три роки?
Ордери на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової стали важливим кроком у визнанні їхньої злочинної діяльності. Палата попереднього розслідування Міжнародного кримінального суду підтвердила, що вони, ймовірно, несуть відповідальність за воєнний злочин, пов'язаний із незаконною депортацією та вивезенням дітей з окупованих українських територій до Росії. Це свідчить про те, що незаконна депортація є серйозним воєнним злочином. Однак, я погоджуюся, що це не єдине правопорушення, яке вони скоїли, і яке продовжують здійснювати.
Однак, видача ордерів на арешт Путіна та Львової-Бєлової має значну символічну вагу, оскільки вперше в історії Міжнародного кримінального суду було вжито таких заходів проти діючого президента - постійного члена Ради безпеки ООН. Одним із головних наслідків цих ордерів стало суттєве обмеження їхніх можливостей подорожувати за кордон. Зокрема, завдяки цим ордерам у серпні 2023 року Путін не зміг відвідати саміт БРІКС у Південно-Африканській Республіці, а в листопаді цього року йому не вдалося поїхати на саміт Великої двадцятки в Бразилії. Нещодавно стало відомо, що Південно-Африканська Республіка не планує запросити Путіна на саміт Великої двадцятки, що відбудеться 25 листопада цього року. Отже, ці ордери, безсумнівно, сприяли певній міжнародній ізоляції.
Мені відомо, що триває подальша робота, проводяться розслідування інших воєнних злочинів. Можливо, будуть додаткові ордери на арешт. Є робота, яка робиться негласно, нам ця інформація не відома. Я нагадаю, що Україна стане повноцінним членом Міжнародного кримінального суду з 1 січня 2025 року. І, можливо, будемо мати більше прав на отримання інформації про розслідування злочинів, які пов'язані з агресією проти України.
Я усвідомлюю, що ордер на депортацію дітей є надзвичайно важливим питанням. Проте, коли Путін протягом щонайменше трьох років чинить очевидні військові злочини, а до нас приїжджає Карім Хан, щоб особисто поспілкуватися з лікарями "Охматдиту", куди влучила ракета, і потім звертається до МКС з проханням видати ордер на арешт Нетаньяху, в той час як Путін залишається лише з ордером щодо дітей — це викликає певне непорозуміння. Схоже, тут знову присутній якийсь політичний аспект, можливо, російське лобі. Що ж насправді відбувається?
На мою думку, процес триває. Нажаль, я не можу надати деталі, оскільки не маю відповідної інформації. Цим питанням займався Офіс Генерального прокурора, який контактував з Карімом Ханом та офісом Міжнародного кримінального суду, що відкрився в Києві. Вони мають більше знань у цій справі, тому доцільніше звернутися до них.
Єдине, що можу підтвердити - МКС активно займається розслідуванням злочинів, скоєних під час війни в Україні. Відсутність публічних повідомлень не свідчить про те, що робота не триває і ордери не підготовлюються.
Після отримання цього ордеру Путін через певний час вирушив до Монголії, яка, в свою чергу, колись ратифікувала Римський статут. Проте в Монголії його не затримали, і місцева влада відкрито заявила, що рішення про арешт залежить від Росії, тому вирішили не затримувати Путіна. Якими можуть бути наслідки такої ситуації та що, згідно з міжнародним правом, слід вжити щодо Монголії? Яка реакція світу на це?
Безперечно, світ повинен реагувати на події, але останнім часом ми спостерігаємо так багато випадків порушення міжнародного права, що важко зберігати віру в ефективність міжнародної правової системи. На даний момент, здавалося б, монголи просто ігнорують ситуацію і не мають наміру виконувати рішення Міжнародного кримінального суду. 24 жовтня 2024 року Палата попереднього провадження МКС ухвалила, що Монголія, не заарештувавши Путіна під час його перебування на своїй території і не передавши його суду, не виконала запит Суду про співпрацю, що суперечить нормам Римського статуту.
Відповідно до норм Римського статуту, на цих країнах лежав обов'язок співпраці. Цей обов'язок полягав у необхідності заарештувати та доставити Путіна до Міжнародного кримінального суду, що не було виконано. У зв'язку з серйозним порушенням з боку Монголії, Палата вирішила, що справа повинна бути передана на розгляд Асамблеї держав-учасниць, яка є вищим органом міжнародного кримінального суду. Засідання Асамблеї, яке відбулося на початку грудня, залишилося для мене без додаткової інформації стосовно ухваленого рішення.
- А їх можуть виключити з цього Римського статуту?
Асамблея має можливість ухвалити відповідне рішення.
- А що з цього буде Монголії? Ну, її виключать і що?
- Монголія не буде мати інструменту міжнародного кримінального правосуддя.
Повертаємося до теми України. Судова реформа. Про неї говорять багато, але чіткого уявлення про її функціонування та ефективність немає. Яка ситуація на сьогоднішній день у контексті цієї реформи? І коли ж українці зможуть відновити віру в судову систему?
- Я хочу сказати, що відношення до судів вже змінюється. Будь-яка реформа не робиться за один день. Це тривалий багатоступеневий процес, який вимагає часу. Ця судова реформа триває з 2016 року і вона є однією з наймасштабніших за часів незалежної України. Але, поступово, крок за кроком судова система зазнає позитивних трансформацій. Так, немає такого, що всі одразу стали довіряти судам, але ті трансформаційні процеси, які мали місце, які на сьогодні тривають, вони починають відновлювати цю довіру.
З початку судової реформи, що стартувала у 2016 році, депутати прийняли конституційні зміни, які суттєво змінили підходи до роботи судової системи в Україні. Основною метою цих змін стало формування доброчесного та професійного складу суддів, здатного надавати адекватний захист прав і свобод громадян. В рамках реформи було розпочато процес очищення суддівського корпусу від тих осіб, які не відповідають стандартам доброчесності або мають зв’язки з корупційними схемами.
У рамках реформи судової системи України була вдосконалена процедура відбору суддів Конституційного суду, до якої залучено дорадчу групу експертів, що складається з фахівців з міжнародним досвідом та національного законодавства. Це означає, що тепер відбір суддів став більш суворим і прозорим у порівнянні з практикою до 2016 року. Крім того, на основі нових відкритих конкурсних принципів були створені два основних органи, що займаються суддівським управлінням: Вища рада правосуддя та Вища кваліфікаційна комісія.
Таким чином, стверджувати, що довіра може швидко відновитися, не є коректним, оскільки ці інституції лише розпочали свою діяльність у 2023 році. Варто також зазначити, що в грудні 2022 року був розпущений Окружний адміністративний суд міста Києва, діяльність якого викликала численні питання у суспільства та міжнародних партнерів, а його судді часто опинялися у центрі корупційних скандалів.
Після ліквідації ОАСК всі нерозглянуті справи були передані до Київського окружного адміністративного суду. Через те, що суд ліквідували, багато справ опинилися в юрисдикції інших судів, тому виникло перенавантаження. Тобто причини недовіри чи запитань до судової системи ще і в тому, що немає можливості швидко розглядати справи через брак суддів.
Було введено нову службу дисциплінарних інспекторів, яка раніше не існувала. На даний момент триває процес формування її складу, і він вже близький до завершення. Отже, сьогодні ми дійсно спостерігаємо позитивні зміни в судовій системі, але водночас усвідомлюємо, що нам ще потрібно буде докласти чимало зусиль для створення дієвої системи правосуддя.
Нещодавно у першому читанні був прийнятий законопроект щодо суду присяжних. Таким чином, можна стверджувати, що Україна вже вжила заходів для реформування системи правосуддя відповідно до стандартів Європейського Союзу.
- Чи будуть після війни змінювати конституційний лад в Україні з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську державу? Ви чули розмови про це?
Після завершення воєнного стану нам буде необхідно внести значну кількість змін до Конституції. Це питання безумовно потребує уваги і обговорення. Проте наразі дискусії про можливі зміни у конституційному устрої не проводяться.
Ваша сфера відповідальності в ОП також охоплює питання арештованих російських активів. Наразі остаточне рішення щодо кредиту з боку США ще не ухвалено. У цьому році, мабуть, варто не розраховувати на позитивний результат. Чи існують юридичні аспекти, які потрібно вирішити в США для ухвалення цього рішення, або ж проблема полягає виключно у політичній площині?
У Сполучених Штатах діє закон, відомий як РЕПО (Rebuilding Economic Prosperity and Opportunity for Ukrainians Act), що надає можливість конфіскації російських активів за визначеними умовами. Згідно з цим законодавством, Міністерство фінансів США зобов'язане надати Конгресу інформацію про кількість таких активів, а також передбачити створення міжнародного механізму компенсації для передачі цих коштів. Ми наразі займаємося цим процесом, що потребує певного часу.
За моїми прогнозами, розробка такого механізму може зайняти приблизно до кінця 2025 року. Без нього подальша передача активів стане неможливою. Наразі існує проміжне рішення, яке передбачає виділення 50 мільярдів доларів, отриманих від надприбутків арештованих активів. Ми вже уклали угоду з Європейським Союзом про надання кредиту на суму до 35 мільярдів євро. Тепер черга за Сполученими Штатами. Нещодавно з'явилася інформація, що Міністерство фінансів США виділяє 20 мільярдів доларів у рамках програми Світового банку.
Що заважало США це зробити раніше? Вони хотіли встигнути до кінця року. Тобто, провести всі юридичні погодження для видачі цього кредиту. Раніше заважало те, що ЄС мав продовжувати арешт активів кожні півроку. США хотіли, щоб цей арешт діяв на більш довгий період. І таке рішення мало б бути ухваленим всіма 27 країнами ЄС, але його поки немає. На жаль, поки ситуація не змінюється з приводу конфіскації всієї суми.
- Чи є застереження, що з приходом Трампа тема кредиту від США може взагалі зникнути?
Я не маю достатньо інформації, щоб висловити свою думку з цього приводу. Проте, вважаю, що жоден президент США не дозволить Україні зазнати поразки у цій війні чи залишитися без ресурсів для відновлення. Мені не хотілося б робити припущення на цю тему, але буде цікаво спостерігати за діями нового президента США.
- Від ЄС вже були заяви про можливість використання не відсотків, а самих активів. І ці заяви, наскільки я розумію, були викликані саме можливим зменшенням фінансування від США. Наскільки це реально?
Я також чула подібні висловлювання від Каї Каллас, яка є високою представницею ЄС у справах зовнішньої політики. Проте, мені хотілося б бачити не лише заяви, але й конкретні дії. Слова - це добре, але ми всі усвідомлюємо, як довго іноді триває реалізація цих заяв.
Я не відкидаю такого - маю на увазі передачу самих заморожених активів Україні. Юридичні підстави для цього є. Країни, де знаходяться ці активи, бояться приймати рішення, бо це створює прецедент. Так, це для них непопулярне рішення. Але рано чи пізно ми прийдемо до того, що всі заморожені активи будуть передані Україні. Це може бути предметом домовленостей про мирне врегулювання чи без цього, але юридичні підстави для цього є. Є всі обгрунтування, чому і як це треба і можна зробити.
Яка ваша думка щодо ймовірності обговорення питання пом'якшення або скасування санкцій проти Росії після приходу Дональда Трампа до влади?
Я зустрічала в публічному просторі різні припущення, що Трамп або його команда можуть обговорювати можливість часткового пом'якшення санкцій, зокрема в контексті торгівлі нафтопродуктами чи іншими ресурсами. Хоча такі ідеї існують, навряд чи це відображає офіційну позицію Трампа. Вважаю, що це питання активно розглядається з різних сторін. Проте позиція України полягає в тому, що будь-які рішення такого роду повинні ухвалюватися за участі нашої країни. Якщо такі дискусії відбудуться, ми оцінюватимемо умови. На даний момент все ще залишається на рівні припущень.
