Коли союзники застерігали щодо можливого нападу, Зеленський відповідав: "З Києва ми маємо чіткішу картину..."
Пригадаймо, з чого все почалося.
На північних рубежах України путін і лукашенко організували великомасштабні військові навчання. Західні лідери безперервно прибували до Києва, демонструючи перехоплені розвідувальні дані і попереджаючи українського президента про неминучість російського вторгнення. Володимир Зеленський, з нахабною впевненістю, відповідав: "Ми з Києва бачимо ситуацію ясніше..."
Дипломати збирали свої речі та залишали українську столицю. З Києва через Білорусь до Росії вирушала Оксана Марченко-Медведчук, дружина кума Путіна та відома телеведуча. Декілька високопосадовців також вивезли свої сім'ї...
Про насування біди волала парламентська опозиція, вимагаючи від влади екстрених контрзаходів, у тому числі - бюджетних асигнувань для ЗСУ. В одному з телеефірів колишній нардеп, за професією -- медик Валерій Івасюк, зриваючись на крик, намагався достукатися до тих, хто ухвалює головні рішення: майже по всьому периметру кордонів України росія масово розгорнула польові госпіталі, у величезних об'ємах завезла донорську кров. Це пряма ознака початку масштабних бойових дій...
Тим часом уряд вважав розмови про ймовірну війну провокацією та панікерством, яке призводить до значних фінансових втрат і відштовхує інвесторів. Попередження щодо можливого нападу з боку Путіна сприймалися як шкідливі чутки. Щоб заспокоїти громадськість, Банкова змушувала навіть військове командування давати неправдиві заяви, які, опустивши погляд, вимовляли перед камерами: "Шановні українці, живіть і працюйте безтурботно, загрози немає, все під контролем..."
Я усвідомив, що нас чекають великі жертви, ще 13 лютого 2022 року. В той день моя знайома поділилася зі мною шокуючою історією: її родичка з Липецька запитала: "Чому ви, українці, маєте намір нападати на Росію?" Це свідчило про те, що російське суспільство, яке було дезорієнтоване кремлівською пропагандою, вже обрало собі ворога і морально підготувалося до насильства проти нас.
Про чотири роки війни в Україні говоримо з Володимиром Омеляном, який обіймав посаду міністра інфраструктури з 2016 по 2019 рік. Його коментарі іноді бувають досить різкими, але він має на це право, адже 24 лютого 2022 року вирішив стати добровольцем і пішов на фронт. Як майор Збройних сил України, Володимир Омелян (зображений на фото) брав участь у бойових діях під Києвом, а також у Миколаївській та Херсонській областях, на Запорізькому та Харківському напрямках. Під час одного з авіаударів російської армії він отримав серйозні поранення, провів шість місяців у лікарнях і згодом був демобілізований через стан здоров'я.
Росія діяла за звичним для себе сценарієм.
-- Чи можна було Україні уникнути того, що сталося 24 лютого 2022 року?
-- Велика війна була невідворотною. Вона цілком відповідала логіці політики кремля. кремль готувався до вторгнення за традиційною російською філософією: спершу країну, на яку хоче напасти, децентралізують зсередини. Починається хаос -- за рахунок інфільтрації кремлівських агентів, вкидання великого обсягу дезінформації, грошей, інших речей, які дестабілізують країну загалом. Коли підґрунтя сформовано, відбувається військове вторгнення. росіяни, очевидно, готували його під час перебування при владі януковича. У москві бачили, що Україна остаточно відходить від росії, що вона нас втрачає. Вважали, що проросійський уряд на чолі української держави сформує фундамент для інтервенції - щоб населення мирно приймало завойовників або ж не так рішуче обстоювало свою Незалежність.
Однак цей план не виправдався. До керівництва України прийшла справжня українська влада, яка змогла, навіть за складних економічних умов, закласти основи потужної Української держави, сформувавши міцну армію...
У 2019 році російські спецслужби здійснили операцію, спрямовану на маніпуляцію громадською свідомістю, що дозволило їм привнести до влади Володимира Зеленського. У його оточенні виявилося чимало осіб, які мали зв’язки з Росією і продовжували політику, характерну для епохи Януковича. Це призвело до дезінтеграції українського суспільства, зростання впливу промосковських настроїв та загрози подальшого військового вторгнення. Чи міг Зеленський, якби дійсно представляв інтереси України, запобігти цій загрозі? Лише за умови серйозної роботи та мобілізації всіх ресурсів держави! Якби на лютий 2022 року ми, як закликали західні партнери, були б готові до оборони, зміцнивши позиції на кордоні, а також замінували б усі ділянки, що межують із Росією та Білоруссю. Якби ми мали достатньо зброї вітчизняного виробництва, особливо ракет.
Залишався єдиний шанс, щоб відтягнути вторгнення: провести великомасштабні військові навчання із союзниками на південному, східному, північному напрямках. Ці навчання мали б отверезливий вплив на росію, якби участь у них брали батальйони зі США, Німеччини, інших країн-членів НАТО...
Усе це залишилося поза увагою.
Безліч обіцянок — мало результатів...
Яким чином ви сприймаєте актуальний стан справ на фронті між Росією та Україною? У Москві стверджують, що вони "дотискають" українські сили, тоді як у Києві запевняють, що активно захищаючись, вони виснажують противника, і що рано чи пізно це вплине на його бажання продовжувати бойові дії...
Найкраще свідчення ситуації на фронті — це реалії бою: ми постійно відходимо. Після успішних наступів у 2022 та 2023 роках ми здійснили лише одну наступальну операцію — на Курщині. На жаль, вона закінчилася невдачею, причому з великими втратами. В результаті ми втратили чимало боєздатних підрозділів, техніки та ресурсів.
Попри запевнення про мільйони дронів, про те, що ми "розбудовуємо", "збільшуємо", "посилюємо", забезпечення бригад на лінії зіткнення залишається незадовільним. Давно треба було перейти у формат "війни дронів", а не "війни людей". Але бачимо саботаж з боку кремлівських агентів, яких досі багато у владі.
Економічна ситуація в росії погіршується. Але цю ситуацію міряємо західним підходом. Бо для будь-якої нормальної держави нинішня економічна ситуація в росії призвела б до згортання бойових дій і була б приводом віддавати під суд політичну еліту. Але кремль готовий витрачати на війну все, і робить це у стилі срср, імперської росії. Гадаю, щонайменше ще рік росія спроможна буде проводити військові дії. У наступному може зійтися низка чинників, які вгроблять економіку росії, -- там може статися внутрішній колапс.
Тим часом ми так і не спромоглися розпочати серійне виробництво ракет. Не спромоглися об'єднати наших виробників дронів під дахом однієї або двох великих корпорацій державно-приватної форми, щоб масово запроваджувати у виробництво. У нас працюють безліч розрізнених компаній, залежимо від імпортних комплектуючих, насамперед з Китаю...
Маючи солідну підтримку союзників (вперше в українській історії Захід стоїть з нами і допомагає нам величезними інвестиціями в нашу оборону і економіку), ми не спромоглися належним чином організувати роботу всередині країни. Насамперед -- на політичному рівні, на рівні управління своїми ресурсами. Це не випадковість. Це дії саботажу для того, щоб Україна не могла виграти війну.
Ця подія підтримує нас, незважаючи на "міндічгейти".
Чи є заходи, які вживає Захід для стримування путіна, достатніми? Чи доцільно прагнути до примирення з ним, як це робить Макрон? Чи не сприймають у Кремлі ці ініціативи як прояв слабкості?
Якби не допомога з боку Західних країн, на яку покладався путін, війна могла б закінчитися нашою поразкою ще в 2022 році. Незважаючи на відвагу українського народу та мужність Збройних Сил України, без фінансової підтримки Заходу ми не змогли б встояти перед ворогом.
Отже, я не приділяв би багато уваги політичним висловлюванням Макрона, Трампа та інших лідерів. Наші партнери послідовно вживають заходів для ослаблення росії. Вони підтримують нас, незважаючи на різні інциденти. Це могло б стати приводом для того, щоб сказати нам: ви розкрадаєте свою країну, мародери, тож чому ми повинні вам допомагати? Але Захід не вдався до таких заяв і залишається на нашому боці.
Ми б хотіли, щоб танкери з російською нафтою затримувалися у всіх водоймах світу, аби Росія залишалася в абсолютній ізоляції. Проте, на жаль, ми самі цього не реалізуємо! Російська нафта все ще проходить через українську територію, а російські компанії залишаються активними в Україні, зокрема в енергетичній галузі. Єрмаки продовжують залишатися на свободі без жодних підозр і не потрапили до СІЗО!
Потрібно щиро заглянути у дзеркало і задати собі питання: чи ми зробили все можливе, аби наша країна працювала ефективно і не потрапила під владу популістів, корупціонерів та зрадників?
Коли вся істина стане очевидною...
Серед українців існує різноманіття думок стосовно ролі Верховного Головнокомандувача в теперішніх обставинах. Деякі вважають, що Зеленський є справжнім патріотом, який невтомно відданий справі захисту країни. Інші ж критикують його за популізм, звинувачують у недостатній підготовці до війни, провалах у мобілізації та неуспіхах на фронті…
-- Якби був патріотичний президент, він заздалегідь готував би країну до великої війни з ворогом. Якби перед її початком у нас було мобілізовано в армію мільйон людей, як пропонувалося, чи пів мільйона, і вони були б озброєні, а кордони -- заміновано, то росіяни не ризикнули б нападати із 200-тисячною армією.
Вважаю слова Зеленського на Мюнхенській конференції негативними, особливо його звинувачення на адресу наших партнерів, які він висловлює не вперше. Це не була спроба заручитися більшою підтримкою, а радше провокація, що має на меті посварити нас із союзниками та знову підкреслити нашу невдячність. Президент говорить багато і красиво, але обіцяних ракет досі немає, а ресурси залишаються не мобілізованими...
Серед українців немає жодного одностайного погляду! Існує значна частина населення, яка вражена війною і не бере участі у бойових діях — в найкращому випадку, вони підтримують Збройні сили. Для цих людей Зеленський символізує президентство, навколо якого країна має зібратися, щоб вижити. Це і є основна оцінка Зеленського на цьому критичному етапі. Як тільки активні бойові дії завершаться, і ми перейдемо до фази перемир'я або менш інтенсивної війни, стане очевидною вся правда про діяльність Зеленського, його команду, шефірів, арахамій, чернишових та галущенків. У такому випадку у нього не буде шансів на переобрання. Адже якщо країна не пройде очищення після такої жахливої війни, її майбутнє буде під загрозою.
