Пам'ять про Чорнобиль повинна бути справжньою та українською.

український журналіст, головний редактор журналу dengi.ua

Кожний квітень після 1986 року - це про Чорнобиль. До сорокаріччя ядерної катастрофи світ знов згадає про нього. Нам важливо, щоб ця історія була, по-перше, від нашого голосу, а по-друге - не абстрактні сторінки з підручника, а реальна, жива тканина гірких спогадів. Чорнобиль - це урок, ми маємо зберегти деталі та живу пам'ять, яка досі живе в сім'ях, у спогадах, у мовчанні старших, у фотографіях, що роками лежать у шухлядах.

Для мене Чорнобиль почався з телефонного дзвінка від друзів, оскільки радянські ЗМІ настійно приховували реальність ситуації. “У тебе є йодові таблетки? Можу поділитися,” — почув я в кінці розмови. Потім зв'язок раптово обірвався. Ми одразу ж перетелефонували. “У товариша майора закінчилася стрічка в магнітофоні,” — сумно пожартував мій друг. Я пам’ятаю теплий весняний дощ, що падав з низького харківського неба, і думку: "Чи не падає разом із дощем той самий радіоактивний йод, від якого мали б врятувати нас ці таблетки?"

Для мене Чорнобиль став символом радянської системи обману та маніпуляцій з інформацією в той час. Я згадую, як у Харкові, в селищі П'ятихатки, де тоді мешкали та працювали сотні науковців-фізиків, раптово почала давати збій телефонна мережа. Це було вкрай дивно, адже схоже на правду говорили, що такі технічні проблеми вводили в оману, заважаючи людям отримувати достовірну інформацію про події. Український фізико-технічний інститут, що там розташувався, став свого роду епіцентром наукових досліджень, і це лише підкреслювало абсурд ситуації.

Напевно, саме тому я вважаю надзвичайно важливим та вкрай необхідним збір і збереження особистих історій людей. Цим займається проєкт "Історії Чорнобиля", який реалізовано завдяки співпраці української компанії GSC Game World та її бенефіціара Максима Кріппи, а також за підтримки державних установ, таких як Національний музей "Чорнобиль" і Державне агентство України з управління зоною відчуження.

"Чорнобильські оповіді" - це ініціатива, заснована до 40-річчя катастрофи, що дозволяє людям ділитися своїми особистими переживаннями. Тут зібрані свідчення ліквідаторів, родин, які були змушені покинути свої домівки, очевидців трагедії, працівників зони відчуження та їхніх рідних.

Кожен шматочок спогадів повинен бути закарбований, збережений та перетворений на послання для всесвіту.

Чи не є S.T.A.L.K.E.R. ідеальним кандидатом для реалізації такого проєкту? Ця гра відкрила мільйонам молодих людей, які з'явилися на світ після Чорнобиля, двері до знань про цю трагічну подію в історії. Можливо, дехто назвав би це гейміфікацією сумних моментів людства, але я особисто не вважаю це негативним аспектом. Гейміфікація стала невід'ємною частиною сучасного життя і потужним інструментом комунікації. Якщо S.T.A.L.K.E.R. вже встиг зайняти місце глобального культурного символу, то нехай його знайома ігрова міфологія допоможе донести до світу розповіді тих, чиє життя назавжди змінила катастрофа на Чорнобилі.

Тож сьогодні саме всесвіт "Сталкера" виявився тим місточком, завдяки якому світ узагалі пам'ятає про Чорнобиль і відчуває його масштаб. І тут я маю щиро віддати належне принциповості розробників: вони зробили гру нашою, українською аж до кісток. Відрізати російський ринок, перестати озиратися на "сусіда" і натомість вплести в цю історію наше, справжнє бачення - це вчинок, який викликає повагу. Без пафосних гасел вони зробили так, що мільйони людей по всьому світу через цю гру починають бачити й розуміти справжню Україну, без чужих викривлень та нав'язаних міфів.

Велика трагедія варта пам'яті про неї, але ця пам'ять не повинна зсохнути у пафосні декорації, як воно час від часу трапляється.

Дуже сподіваюсь, що проєкт "Історії Чорнобиля" зробить голоси учасників та свідків гучними та зрозумілими не тільки в Україні.

Сорок років тому гучності, чесності та відвертості явно не вистачало, та їх завжди не вистачало в радянські часи з будь-якого приводу. Голоси свідків та учасників були непевні та глухі. Пам'ятаю розповіді мого колеги, якого терміново призвали з запасу на військову службу - щоб він взяв участь у ліквідації наслідків аварії. Його спогади про ту службу геть не співпадали з тим, що транслювали нам тоді радянські медіа. Замість пафосу та напускної бравади - злість на недолугі управлінські рішення та бентега від пофігізму керівників щодо здоров'я ліквідаторів. Та при цьому знання цієї зворотної сторони героїчної історії аж ніяк не знецінювало внесок кожного з тих, хто неймовірно ризикував особисто заради безпеки усіх інших.

Якщо українські ігри та культурна індустрія зможуть через сорок років після трагедії ще раз привернути увагу світу до цієї події, і зроблять це мовою спогадів людства, це буде справжнім досягненням.

Чорнобиль існує не тільки в музейних експозиціях, літературі чи комп'ютерних іграх.

Моя місія полягає в тому, щоб зберегти ці оповіді та донести їх до всього світу.