Вшанування пам'яті Героя України, бійця спецназу Ігоря Замоцького (відомого під позивним "Яшка")

25-річний солдат під час атаки став на захист своїх товаришів по службі, але, на жаль, зазнав фатального поранення.

Ігор був довгоочікуваною дитиною. Народився у Кропивницькому 26 липня 1997 року. Його мама Тетяна згадує, що син від народження був моторним: коли інші робили перші кроки, він уже бігав.

- Він з дитинства був дуже активний, сміливий, взагалі нічого не боявся. Мені пригадується такий випадок: до нас звернулася сусідка з проханням, щоб він заліз до неї додому через віконце і подав ключі. А там собачка був, пудель. Ігорю всього три роки було, але він заліз туди, не боявся того собаки, знайшов ключі та відімкнув. А в садочку вже вихователька розказувала, що всі лягали спати, а він не хотів. Погодився з умовою, що ляже спати у рукавичках. Я йому напередодні купила такі цікаві, з "оченятами". То вона мені казала: "Знаєте, я готова була йому хоч валянки на ноги вдіти, щоб він вже тільки заснув".

Таким же активним Ігор був і в школі, так само вмів наполягати на власній думці та залишався самостійним.

- Улюбленим його предметом була скоріш фізкультура. Хоча він і математику любив. Задачі сам розв'язував, я з ним уроками не займалась. Потім він паркуром зацікавився. У футбол ганяв. Знайомий хлопець, з яким він навчався в ліцеї, залишив свій коментар до однієї з публікацій про Ігоря. Писав, що коли старшаки кидались яблуками по їхніх дівчатах, Ігор пішов один з ними розбиратися, не побоявся, хоча він тоді був не дуже рослий.

Ігор мав талант не лише до захисту, а й до справжньої дружби. Олена, яка знайома з ним з ранніх років, згадує про нього як про свого найкращого друга:

Ігор займав особливе місце в моєму житті — він був не лише найкращим другом, а й неймовірною людиною. Завжди готовий підтримати, він умів перетворити навіть найпохмуріші моменти на щось позитивне, заряджаючи мене енергією сміху. Його присутність була наче яскраве сонечко, що освітлює все навколо. Ігор був справжнім патріотом, відзначаючись відвагою та безкомпромісною позицією: його найбільшим страхом було те, що на його рідному районі можуть з’явитися прапори ворога. Зараз його неймовірно не вистачає, і жоден промінчик часу не може загасити цю втрату.

Тітка Оксана згадує про Ігоря як про відважну та справедливу особистість:

- Ігор з самого дитинства був гіперактивним хлопчиком, поспішав жити і хотів знати все. Мав багато друзів, міг постояти за себе і захистити слабших. Був чесним, сміливим, порядним, справедливим і відважним. Ніколи нічого не боявся. Завжди був на позитиві. Для своєї матусі він був надійною опорою, любив і беріг її. Хотів одружитися і створити сімʼю з дівчиною, яку покохав, але не встиг. Ігор був патріотом своєї країни, вірив, що перемога буде за нами. Пишаюсь своїм племінником.

Мама Ігоря розповіла, що й заробляти на власні витрати син став доволі рано - роздавав листівки та брався за іншу подібну роботу. При цьому ніколи не забував про близьких.

Ця історія трапилася, коли моєму синові було приблизно дев'ять років. Напередодні Нового року ми завжди займалися прикрашанням ялинки. Проте цього року ми так затягнули, що вже 30 грудня, а у нас ще не було дерева — не встигли його купити через всі справи. Я відправила його в магазин за молоком в той ранок. І ось він повертається з величезною ялинкою! Я запитала, звідки вона. Він відповідає: "Мам, я підійшов до дядька і спитав, скільки коштує ялинка. Він назвав ціну, а я зрозумів, що у мене не вистачає грошей. Тож я сказав: "Дядько, чи можна купити її за цю ціну, бо у мене не вистачає?" І цей чоловік погодився, практично подарувавши моєму сину ялинку.

Ігор завжди влаштовував своїй мамі свято на день народження, даруючи їй квіти, навіть коли був маленьким, знаходив способи, щоб її потішити.

У палісаднику мені потрапили на очі чудові жовті квіти. Я знайшов їх господиню і звернувся до неї з проханням: сказав, що у моєї мами сьогодні день народження і я хотів би подарувати ці квіти. Вона охоче погодилася. Пізніше, коли я приніс їх на роботу, це стало приємним сюрпризом для мами.

Тато Ігоря помер, коли хлопцеві було 18 років. Тоді Ігор сказав, що тепер на ньому будуть обов'язки голови родини.

- Він піклувався про мене, бачив, як я страждаю і переживаю після смерті чоловіка. Зрештою подарував подорож у Єгипет. Це для нього був серйозний подарунок, хоч він уже й працював, але йому був всього дев'ятнадцятий рік, - каже пані Тетяна.

У 2016 році Ігор уклав угоду та став військовослужбовцем. Після складання присяги він активно залучався до бойових операцій в рамках антитерористичної операції. Окрім цього, він не забував про самовдосконалення та навчався військовій справі.

Коли почалася повномасштабна війна, також став на захист країни, попросив маму, щоб не хвилювалася.

- Він мені голосові постійно відправляв, ми на відеозв'язку були. Звісно, коли його не було по три дні, то ночами не спала, це дуже страшно. Вперше Ігор був поранений у червні 2022 року. В лікарні був, але відмовився від реабілітації, казав, що хлопці у дуже небезпечних місцях і він хоче до них, бо їм потрібна допомога. І він зі швами поїхав туди, вже там знімали. Вдруге він був поранений уже в серпні, також відмовився від реабілітації. Деякий час полежав - і на передову.

Пані Тетяна поділилася, що Ігор ніколи не мав серйозних стосунків з дівчатами, і це трохи її тривожило. Проте він запевняв, що як тільки його серце закохається по-справжньому, то відразу ж представить своїй матері обрану. Врешті-решт, саме так і сталося, згадує вона.

Це трапилося у 2022 році, коли він вперше зустрів Олю. Тоді він мені одразу написав: "Мамуль, я закохався". Вона була тією, хто проводжала його на війну. Пам'ятаю, як він колись відпочивав з Олею у Львові, і тоді, під час розмови зі своєю сестричкою по батьковій лінії, вони обговорювали війну. Він тоді сказав: "Я повернусь з війни тільки як Герой України". Часто повторював мені: "Побачиш, мамо, вся Україна дізнається про мене".

Дівчина тепер прагне підняти прапор на Говерлі на знак вшанування Ігоря, втілити в життя його заповітну мрію.

- Він був людською версією сонця, поруч із ним можна було відчути тепло. Навіть у найскладніших ситуаціях він шукав позитив і вихід з цієї ситуації. В нас було дуже багато спільного, як він говорив: "Ти моя Янь". Окрім цього, дуже часто він говорив про досить глибокі життєві теми, що свідчить про його мудрість, яку він отримав завдяки життєвому досвіду. Ігор любив Україну. Всім серцем. Він мріяв відвідати кожне місто України, піднятися на Говерлу та побачити всю країну вільною, - розповідає Ольга.

Дівчина додає, що Ігор мав багато цікавих ідей щодо життя після Перемоги, наприклад, розводити вдома креветок. Але не тільки мріями доводилося жити її коханому, а й службою та жахами війни.

- Прокидалася вночі, коли йому снилися жахи, заспокоювала його. А на ранок він розповідав жахливі речі, "флешбеки", які він бачив уві сні, - згадує дівчина.

Незважаючи на всі труднощі, Ігор вирізнявся відмінним почуттям гумору і користувався широким колом друзів.

Я мала можливість особисто познайомитися майже з усіма його друзями, і жоден з них не висловлював негативу про нього. Він був справжнім прикладом для наслідування, втілення мужності. Я впевнена, що він став би чудовим батьком. Після війни Ігор мріяв про створення сім'ї та сина на ім'я Святослав, на честь свого полку. Це нагадує про історію України: князь Ігор, княгиня Ольга та їхній син Святослав. На жаль, захищаючи життя мільйонів, він не зміг реалізувати свої мрії та плани. Ми з його мамою відзначали його присутність в кожній країні Європи, де були. Маємо намір піднятися на Говерлу і розгорнути прапор із його зображенням, щоб втілити його нездійснені мрії, - ділиться Ольга.

Мама воїна пригадує, що останнім часом перед загибеллю сина було складно, вона розуміла, що він знаходиться у дуже небезпечних місцях.

Він не розповідав мені нічого особливо жахливого, але я інтуїтивно відчувала, що щось не так. Остання наша розмова залишиться в пам’яті назавжди. Я постійно посилала йому молитви, читала 90-й псалом щодня, і вранці, і ввечері, молячись за його благополуччя. Але напередодні його загибелі він написав мені: "Мамуль, можеш надіслати мені ту молитву, яку ти завжди надсилаєш?" Я, звісно, відправила її, але моє серце було важким. За день до його смерті ми спілкувались по відеозв'язку. Він дивився на мене з ніжністю, казав, що не може насититися мною. Після цього він ще надіслав голосове повідомлення, запевняючи, що в нього все гаразд, хоча його голос звучав втомленим, ледве розбірливим. Після того він більше не відповідав. А 9 червня я отримала телефонний дзвінок. Коли побачила незнайомий номер, серце спалахнуло в грудях. Я не хотіла слухати, що вони мені скажуть, не могла повірити, казала, що цього просто не може бути, - ділиться своїми переживаннями пані Тетяна.

Молодший сержант Ігор Замоцький трагічно загинув 8 червня 2023 року неподалік села Благодатне в Донеччині. У ході штурму він виявив героїзм, захищаючи свою групу, закривши їх своїм тілом. Хоча всі його товариші вціліли, сам Ігор отримав важке кулеметне поранення, яке виявилося смертельним.

Завдяки його висококваліфікованим діям, було знищено значну кількість ворожої техніки, включаючи важку броньовану техніку та особовий склад супротивника.

У травні 2022 року військового відзначили орденом "За мужність" III ступеня. Посмертно він отримав орден "За мужність" II ступеня, а також йому було присвоєно звання Героя України з нагородженням орденом "Золота Зірка".