Третя сила? Чому в Сполучених Штатах існують тільки дві основні партії і яким чином Ілон Маск прагне змінити цю ситуацію.

Чому нові політсили не мають успіху на загальнодержавному рівні?

7 червня Ілон Маск висловив ідею про необхідність заснування нової політичної партії в США, яка б відображала інтереси 80% середнього класу. Ця заява з'явилася після його публічного конфлікту з президентом США Дональдом Трампом і спричинила значний резонанс у країні. Маск провів голосування на своїй сторінці в X, після чого офіційно оголосив про створення нової політичної сили під назвою America Party.

Виклик традиційній двопартійній системі надходить також з іншого фронту. У Нью-Йорку на первинних виборах Демократичної партії на посаду мера міста переміг Зохран Мамдані, лівий політик угандійсько-індійського походження, який є членом "Демократичних соціалістів Америки", що співпрацюють з демократами.

Це лише останні з багатьох доказів того, що в американському суспільстві існує значний попит на нову політичну силу.

В Сполучених Штатах Америки вже багато років переважають дві основні політичні сили - Демократична та Республіканська партії. Саме з їхнього середовища обираються президенти та більшість членів Конгресу. Для багатьох громадян це виглядає не як справжній вибір, а скоріше як можливість обрати "менше зло". Ця ситуація стала особливо помітною минулого року, коли за президентське крісло змагалися літні та суперечливі Дональд Трамп і Джо Байден, якого згодом замінила скандальна Камала Гарріс.

Згідно з даними опитування Gallup, проведеного в жовтні минулого року, 58% американців вважають, що країні необхідна третя політична партія, оскільки існуючі Республіканська та Демократична партії не адекватно представляють інтереси громадян. Хоча цей показник трохи нижчий за рекордні 63% у 2023 році, він все ще вказує на значний рівень незадоволення двопартійною системою. Серед опитаних 69% незалежних виборців, 53% демократів і 48% республіканців висловили підтримку ідеї створення третьої партії.

За даними Pew Research Center, ця підтримка особливо висока серед молодших виборців: 48% тих, хто молодше 30 років, і 46% - серед респондентів віком 30-49 років.

Офіційно в Сполучених Штатах існує чимало національних політичних партій. Найбільш відомими є Конституційна партія, Партія зелених та Лібертаріанська партія. Однак варто зазначити, що більшість з них не здатні суттєво вплинути на політичний ландшафт.

Вибори в Сполучених Штатах зазвичай організовуються за мажоритарною системою, як на рівні окремих штатів, так і на загальнонаціональному рівні. Ця система ґрунтується на принципі "переможець забирає все" – кандидат, який здобуває перемогу у своєму виборчому окрузі, отримує мандат у Конгресі, незалежно від того, наскільки незначною була його перевага, навіть якщо вона складала всього один голос.

Це веде до того, що вибори зосереджуються навколо двох провідних політичних сил, оскільки підтримка кандидатів від менш численних партій зазвичай розглядається як "втрата голосу".

Окрім цього, у ряді штатів новим політичним партіям встановлені складні правила для участі у виборах. Наприклад, кандидати від третіх партій часто змушені збирати тисячі підписів, що потребує значних зусиль і ресурсів. Дві основні партії мають розвинену інфраструктуру, що дозволяє їм легко виконати цю умову, в той час як менші партії можуть не мати достатніх ресурсів для цього процесу.

Окрім цього, фінансові ресурси грають значну роль. Виборчі кампанії в Сполучених Штатах вимагають значних витрат, і великі спонсори зазвичай віддають перевагу кандидатам від двох основних партій, які мають реальні шанси на успіх. Крім того, медіа зазвичай менш активно висвітлюють кандидатів від третіх партій, що зменшує їхню видимість.

Проте, час від часу окремі представники третіх партій отримують мандати завдяки своїй магнетичній особистості. Це особливо помітно на місцевому рівні, зокрема в Конгресах певних штатів. Однак у таких ситуаціях мова йде скоріше про особистості політиків, аніж про узгоджену діяльність партії.

Значення політичних партій посилюється на вищому рівні, починаючи з виборів губернатора штату. У зв'язку з більшими обсягами роботи, тут вже не обійтися невеликою групою однодумців — необхідна хоча б певна структура агітаторів.

У новітній історії Сполучених Штатів були випадки, коли треті партії змогли домогтися успіху в межах певних штатів.

У 1998 році Джессі Вентура, відомий рестлер і актор, був обраний губернатором Міннесоти від "Партії реформ", здобувши 37% голосів. Його успіх зумовлений не лише харизмою та популярністю в медіа, але й розчаруванням виборців у традиційній двопартійній системі.

У штаті Коннектикут на виборах 1990 року губернатором став Ловелл Вейкер від Партії Коннектикуту, отримавши підтримку завдяки своїй поміркованій позиції та критиці основних двох партій.

В тому ж році Аляску очолив Волтер Хікель, обраний губернатором від Партії незалежності Аляски, що виступала за більшу автономію штату.

На національному рівні єдиним вдалим прикладом можна вважати кампанію Теодора Рузвельта від Прогресивної партії у 1912 році. Під час президентських виборів він отримав 27,4% голосів виборців та 88 голосів у Колегії виборців, зайнявши друге місце. Це унікальний випадок, коли кандидат від третьої партії зміг перевершити представника однієї з провідних партій - республіканця Вільяма Тафта.

Проте Рузвельт опирався на вже сформований особистий імідж, оскільки раніше двічі обіймав президентську посаду. Прогресивна партія виникла внаслідок розподілу сил усередині Республіканської партії, тому її місцева структура вже була готова до дії. Однак після поразки на виборах партія зникла так само стрімко, як і з’явилася.

Усі наведені приклади демонструють, що створення третьої політичної партії в США теоретично можливе. Проте для цього необхідні фінансові ресурси для проведення кампанії, сильний особистий бренд лідера, а також підтримка певної частини еліт у Вашингтоні та в більшості штатів.

Останній пункт особливо важливий, і добитися його найважче - ті, хто пішов би проти демократів та республіканців мають бути готові до втрат - від зірваних державних контрактів й економічних збитків до ударів по особистій репутації. До слова, в рамках сварки з Маском Трамп уже натякав на перевірку контрактів Маска з державними органами, і навіть на депортацію мільярдера зі США.

Таким чином, для більшості місцевих еліт легше знайти спільну мову з демократами або республіканцями. Однак, обставини можуть змінитися. Адже в епоху Трампа в США багато процесів відбуваються вперше.