Українським журналістам слід більше ділитися своїм досвідом - це стане важливим елементом стійкості для всієї галузі.

Зазвичай у квітні я опиняюся в Перуджі. В основному займаюся роботою, але й намагаюся насолодитися весняною атмосферою. Саме в цей період тут проходить Міжнародний фестиваль журналістики.

Визнаю: зазвичай я не беру активної участі в дискусіях на цьому заході - для мене це, насамперед, можливість поєднати роботу з відпочинком та налагодити нові контакти. Проте цього року, готуючись до Donbas Media Forum, який відбудеться в жовтні, я активно відвідую панелі та уважно слухаю, слухаю, слухаю.

Під час обговорень теми "майбутнє журналістики" я часто замислююсь, що багато з тих нових викликів, про які говорять, для України вже стали звичною реальністю.

- Тут говорять про ШІ як про майбутню трансформацію професії.

- Про дезінформацію як нову глобальну індустрію.

- Журналістика як засіб для збору доказів у міжнародних судових процесах.

- Щодо транснаціональних репресій.

Ми вже більше десяти років перебуваємо в цьому.

Для мене головний висновок цих днів -- журналістика більше не може бути лише про контент. Вона про інфраструктуру, про безпеку -- від особистої до технологічної. Про здатність зберігати архіви, дані, докази. Про системну співпрацю замість конкуренції.

І ще -- про відповідальність перед спільнотами, які ти представляєш.

Підготовляючись до ДМФ 2026, я замислююся над тим, як важливо не лише слідкувати за глобальними трендами, а й активно їх формувати. Адже українські медіа функціонують в умовах, де гібридна війна є не просто теоретичним поняттям, а реальністю нашого життя.

Також важливо акцентувати увагу на нашому досвіді, як на прикладі стійкості для всієї галузі. У нинішній час світ активно спостерігає за журналістикою в умовах кризи.

Україна - один із її найжорсткіших краш-тестів. І ми виконуємо цей тест на міцність щодня.