В'ятрович: Демократія максимально реалізує можливості українського народу | Еспресо
Націоналізм у своєму первісному, не спотвореному вигляді означає бажання нації максимально реалізувати свої можливості шляхом створення незалежної державності.
Це питання стосується не лише формального суверенітету, а й здатності самим встановлювати правила свого життя, визначати вектори розвитку, формувати систему цінностей та займати певне місце у світовій спільноті. Тому націоналізм не є жорстко обмеженим однією ідеологією: в різні періоди історії та в різних народів він може інтегруватися з тими політичними системами та ціннісними орієнтирами, які найбільше сприяють реалізації цих цілей.
Український націоналізм, що сформувався на початку XX століття в контексті боротьби за незалежність, пройшов через складний та драматичний розвиток. Під час Української революції 1917-1921 років він органічно переплітався з соціалістичними ідеями, які тоді панували в Європі, обіцяючи соціальну справедливість та оновлення суспільства. У 1920-х роках частина українського руху шукала можливості для діалогу з комунізмом, сподіваючись, що в рамках радянського експерименту можна знайти шляхи для національної самореалізації. У 1930-х роках виникли ілюзії щодо можливого тактичного зближення з фашизмом, що стало реакцією на кризу ліберальних демократій та пошук "сильних" моделей державності.
Усі ці спроби виявилися або хибними, або тупиковими. Вони не дали українцям того, чого прагнув націоналізм від самого початку, -- стійкої, визнаної та життєздатної незалежної держави.
Читайте також: Російський імперіалізм: підкорення не лише територій, а й душ.
Замість цього, найуспішнішим виявився союз українського націоналізму з демократичними принципами. Саме в контексті національно-демократичного руху наприкінці XX століття було реалізовано ключову мету — здобуття незалежності України.
Це не випадковість і не історична аномалія. Демократія виявилася тим середовищем, яке найповніше розкриває потенціал української нації. Бо ключова риса, яка робить нас українцями і вирізняє в історичній перспективі, -- свободолюбність. Прагнення до самоврядування, недовіра до надмірної централізованої влади, готовність захищати свою гідність і право вибору -- ці риси погано поєднуються з авторитарними чи тоталітарними моделями, але природно резонують із демократичними інститутами.
Не менш значущим є й зовнішній аспект. Саме міжнародна система, заснована на демократичних цінностях, нормах міжнародного права та принципі самовизначення націй, надала українському народу можливість не лише проголосити свою державність, а й здобути визнання на світовій арені. Відсутність такого контексту зробила б незалежність лише декларацією, а не реальною політичною ситуацією.
Тому відстоювання демократії -- як основи внутрішнього розвитку України та як фундаменту ліберально-демократичного світопорядку -- це не данина моді, яка нібито минає. Це внутрішня й зовнішня передумова нашої найефективнішої самореалізації як нації.
У світі "політичного закону джунглів", де панує лише воля хижаків на кшталт путінів, трампів та сі, в України просто немає шансів реалізувати свій потенціал. А можливо -- навіть шансів вижити. Тому вибір на користь демократії для нас -- не ідеологічна примха, а питання історичного виживання і гідного майбутнього.
Витік інформації
Про автора. Володимир В'ятрович — український історик і народний депутат.
