Якою стане нова житлова стратегія в Україні?

Сергій Комнатний — спеціаліст з житлової політики в Україні, кандидат юридичних наук.

Стаття присвячена аналізу принципів і напрямків нової житлової політики у зв'язку з введенням в дію Закону України про основні засади житлової політики

Закон України "Про основні засади житлової політики" офіційно набув чинності. Це не просто чергова зміна у законодавстві. Це - фактичний перезапуск всієї моделі державної житлової політики, яка понад 30 років жила фрагментарно, а нормативно - спиралася на підходи 1980-х.

Україна вперше отримала основоположний закон, що чітко окреслює поняття житлової політики, її основні принципи, механізми реалізації, розподіл відповідальностей, а також процеси формування і управління житловим фондом.

А найважливіше - це те, яким чином здійснюється право людини на проживання.

До нинішнього моменту житловий сектор в Україні функціонував без злагодженої архітектурної концепції. Існували різноманітні програми, окремі рішення та фінансові інструменти, проте єдиної системи, що об'єднувала б їх, не було.

Новий Закон окреслює житлову політику як комплекс правових, економічних, соціальних і організаційних ініціатив, які орієнтовані на забезпечення прав громадян на житло та раціональне використання житлових ресурсів.

Це фактично свідчить про трансформацію:

Стаття 4 Закону закладає фундаментальні принципи:

Це кардинально трансформує нашу філософію: житло перестає сприйматися лише як соціальна підтримка. Тепер воно є важливим аспектом економічної стратегії, розвитку місцевих громад, забезпечення мобільності населення та відновлення країни.

Закон чітко розмежовує державний житловий фонд, житловий фонд територіальних громад та приватний житловий фонд.

Встановлюються: механізми формування і наповнення фондів, правила їх використання, заборона довільного відчуження державного житла, вимоги до прозорості управління.

Ключовим аспектом є запровадження Єдиної інформаційно-аналітичної системи житлового обліку — цифрового ресурсу для моніторингу потреб, наявного фонду та програм. Це стане важливим кроком у боротьбі з "непрозорими чергами".

Розділ II Закону окреслює методи здійснення права на житло:

Отже, держава переходить до моделі багатоканального доступу до житла.

Індивід має можливість здійснити своє право:

Це робить українську модель більш схожою на європейські системи змішаного житла.

Житлова політика повинна стати системною, а не реагувати лише на поточні обставини.

Стаття 8 визначає необхідність розробки Державної стратегії житлової політики, а також регіональних стратегій, які мають бути затверджені відповідно до довгострокових пріоритетів, а саме:

Це є переходом від усунення негараздів до стратегічного управління.

Для внутрішньо переміщених осіб, військових та соціально незахищених категорій населення необхідно розробити спеціалізовані системи підтримки, а не обмежуватися одноразовими заходами.

Прийняття цього закону є не тільки внутрішнім реформаторським кроком, а й складовою частиною виконання зобов'язань України в контексті євроінтеграції.

Право на житло зафіксоване в ряді міжнародних документів, зокрема у статті 24 Загальної декларації прав людини, Європейській соціальній хартії та багатьох інших.

Новий закон встановлює основи, що повністю відповідають європейським стандартам у сфері житлової політики.

Закон встановлює інституційну платформу для залучення інвестицій від міжнародних фінансових партнерів, таких як Світовий банк, Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, а також Банк розвитку Ради Європи.

Практична імплементація Закону потребує розроблення ряду нових законів і підзаконних актів які регулюватимуть всі сфери житлових правовідносин але основа вже фактично закладена.